Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.
Згідно першої класифікації кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності.
Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на головний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці й результати виробництва.
Рабовласницька форма власності характеризується зосередженням прав власності у рабовласника на засоби виробництва, результати праці та на працівника (раба).
Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).
Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.
Згідно з другою класифікацією існує два основних типи власності: приватна і суспільна.
1. Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.
Приватна власність може проявити себе як:
• трудова приватна власність;
• нетрудова приватна власність.
Трудова приватна власність – приватна власність, яка формується за рахунок власної праці і для власних потреб. Джерело – переважно фізична праця. Приклад: продукти городництва, фермерства.
Нетрудова приватна власність – формується у результаті привласнення продуктів як своєї праці, так і чужої. Приклад: власник заводу, на якому працюють робітники.
Серед країн з розвиненою ринковою економікою нема жодної з 100% приватною власністю.
Індивідуально-трудова власність: одноосібна характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одноосібно володіє і управляє об’єктами індивідуальної власності.
Якщо в господарстві використовується праця членів сім’ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство, магазин, майстерня).
З найманою працею:
Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (наприклад, на сезонних роботах).
Партнерська власність є об’єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.
Корпоративна (акціонерна) власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.
2. Суспільна власність – це тип власності, коли засобами виробництва і результатами праці володіє більша частина суспільства.
Оскільки суспільна власність – це спільне володіння, то вона урівнює всіх стосовно засобів виробництва. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники.
Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній.
Державна власність – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади.Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).
Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється між окремими учасниками економічного процесу.
Об’єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв’язок, дороги, навчальні заклади, оборонні та космічні об’єкти тощо.
Муніципальна (комунальна) власність – це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).
Колективна власність:
Власність трудового колективу – спільна власність, передана у розпорядження колективу підприємства (наприклад, на умовах оренди).
Кооперативна власність – це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід.
Власність громадських і релігійних об’єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб’єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.
Приватна і суспільна власність не виключають одна одну, а доповнюють. Одночасно існування цих двох форм власності збагачує економічне життя будь-якої країни.