Системи економічних відносин, система в господарській діяльності

В процесі господарської діяльності еконо­мічні відносини між людьми функціонують завжди як певна система, яка включає в себе об’єкти і суб’єкти цих відносин, різні форми зв’язків між ними.

Система як загальнонаукове поняття – це сукупність взає­мопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість та загальна мета.

Кожна ланка як компонент системи може існувати тільки тому, що одержує що-небудь від інших, тобто знаходиться у взаємозв’язку від інших ланок. Таким чином, кожне розвинене суспільство являє собою соціальну систему.

Соціальна система – це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об’єднані системою різних зв’язків і взаємовідносин.

Фундаментом соціальної системи є економічна система.

В економічній літературі існують різні підходи до визна­чення економічної системи, але найзагальнішим є таке визначення еко­номічної системи.

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і впорядкованих елементів економіки, що утворюють певну економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Будь-яка економічна система має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого?

Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відно­син і механізму господарювання.

1. Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, на­уки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили є найважливішим показником досягнутого рівня науково-технічного прогресу і продуктив­ності суспільної праці.

2. Економічні відносини – це відносини між людьми з приво­ду виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Рис. 4.3. Система економічних відносин

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними засобів та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага.

Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом.

Соціально-економічні відносини – насамперед це відноси­ни власності в економічному значенні цього поняття, тобто це спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

3. Господарський механізм складається із сукупності форм і методів ре­гулювання економічних процесів та суспільних дій господарю­ючих суб’єктів на основі використання економічних законів ринку та правових норм.

Економічна система має бути мобільною, комплексно і своєчасно реагувати на зміни навколиш­нього господарського середовища.

Суб'єкт, що виконує в системі різноманітні економічні функції, назива­ється економічним суб’єктом.

До економічних суб’єктів належать діючі підприємства і фірми, держава, різні фонди, об’єд­нання, асоціації та інші структури.

Економічне середовище – це те середовище, де здійснюється діяльність економічних суб’єктів, яке характеризується специфічним якісним станом різноманітних економічних процесів, властивих національній економіці в певний період.

Взаємозв’язки, що виникають між економічними явищами, називаються економічним механізмом, який поряд з продуктивними силами та економіч­ними відносинами становить основу економічної системи.

Центральне місце в економічній системі належить людині як основній продуктивній силі суспільства. Водночас їй доводиться мати справу з орга­нізацією виробництва.

З цим пов’язане таке поняття як технологічний спо­сіб виробництва – поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого від­бувається завдяки змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.

Розрізняють техноло­гічні способи виробництва, які ґрунтуються:

• на ручній праці: початок XVI – кінець XVIII ст;

• на машинній праці: початок XIX ст., коли відбулася промислова рево­люція, – до середини 50-х років XX ст.;

• на автоматизованій праці: розпочався наприкінці 50-х років XX ст. у зв’язку із початком науково-технічної революції.

З середини 70-х років ХХ ст. в розвинених країнах світу все більшу роль відіграє інфор­мація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.

Інформаційне суспільство – найрозвиненіший етап розвитку людської цивілізації, що є результатом:• інформаційно-комп’ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;• автоматизації усіх сфер і галузей економіки й управління;• створення єдиної системи зв’язку, яка надає кож­ній людині необхідну інформацію та знання.