В процесі господарської діяльності економічні відносини між людьми функціонують завжди як певна система, яка включає в себе об’єкти і суб’єкти цих відносин, різні форми зв’язків між ними.
Система як загальнонаукове поняття – це сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів.
Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість та загальна мета.
Кожна ланка як компонент системи може існувати тільки тому, що одержує що-небудь від інших, тобто знаходиться у взаємозв’язку від інших ланок. Таким чином, кожне розвинене суспільство являє собою соціальну систему.
Соціальна система – це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об’єднані системою різних зв’язків і взаємовідносин.
Фундаментом соціальної системи є економічна система.
В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, але найзагальнішим є таке визначення економічної системи.
Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і впорядкованих елементів економіки, що утворюють певну економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.
Будь-яка економічна система має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого?
Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.
1. Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили є найважливішим показником досягнутого рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.
2. Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.
Рис. 4.3. Система економічних відносин
Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними засобів та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага.
Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом.
Соціально-економічні відносини – насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття, тобто це спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.
3. Господарський механізм складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів ринку та правових норм.
Економічна система має бути мобільною, комплексно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.
Суб'єкт, що виконує в системі різноманітні економічні функції, називається економічним суб’єктом.
До економічних суб’єктів належать діючі підприємства і фірми, держава, різні фонди, об’єднання, асоціації та інші структури.
Економічне середовище – це те середовище, де здійснюється діяльність економічних суб’єктів, яке характеризується специфічним якісним станом різноманітних економічних процесів, властивих національній економіці в певний період.
Взаємозв’язки, що виникають між економічними явищами, називаються економічним механізмом, який поряд з продуктивними силами та економічними відносинами становить основу економічної системи.
Центральне місце в економічній системі належить людині як основній продуктивній силі суспільства. Водночас їй доводиться мати справу з організацією виробництва.
З цим пов’язане таке поняття як технологічний спосіб виробництва – поєднання засобів праці з організацією виробництва.
Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.
Розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються:
• на ручній праці: початок XVI – кінець XVIII ст;
• на машинній праці: початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, – до середини 50-х років XX ст.;
• на автоматизованій праці: розпочався наприкінці 50-х років XX ст. у зв’язку із початком науково-технічної революції.
З середини 70-х років ХХ ст. в розвинених країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.
Інформаційне суспільство – найрозвиненіший етап розвитку людської цивілізації, що є результатом:• інформаційно-комп’ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;• автоматизації усіх сфер і галузей економіки й управління;• створення єдиної системи зв’язку, яка надає кожній людині необхідну інформацію та знання.