Сучасна політекономія оцінює результати функціонування економіки країни двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані одне з одним, проте не тотожні.
Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).
Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу та результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про якість економічного зростання.
В політекономії та економічній практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.
Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.
Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.
Отриманий показник характеризує величину створеного продукту на одиницю затрат. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.
Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників (рис. 2.6.).
З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.
Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.
Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.
Трудомісткість – це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.
Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.
Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.
Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.
Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.
Капіталомісткість – це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:
де KQ – капіталомісткість продукції;
К – обсяг капіталовкладень;
∆Q – приріст обсягу виробленої продукції.
Екологоефективність. Показник еколого-економічної ефективності (Е) визначається за такою формулою:
Е =Е0 – (А + В + С),
де Е0 – загальноекономічний ефект суб’єкта господарювання;
А – вартість природоохоронних заходів;
В – втрати від пошкодження природного середовища;
С – вартість природних ресурсів.
Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.
Для визначення ефективності господарської діяльності підприємства в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:
де Е – ефективність виробництва;
П – обсяг виробленої продукції;
Р – затрати робочої сили (живої праці);
М – витрати матеріалів;
Ф – витрати основних виробничих фондів;
γ – коефіцієнт переведення витрат одноразових вкладень в основні фонди.
Показники соціальної ефективності виробництва.
Рис. 2.7. Показники соціальної ефективності виробництва
Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретний історичний період.
Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – прожитковому мінімуму.
Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Цей показник є орієнтиром для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат.
У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:
— обсяг реального ВВП на душу населення;
— середню тривалість життя;
— рівень грамотності населення;
— середню тривалість навчання в країні.