XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи.
Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та пов'язана з ним ідея спасіння. Звідси — характерна риса світогляду епохи Відродження: орієнтація на мистецтво.
Поняття "гуманізм" (лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
Носіями нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети, художники. Об'єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів — гуманісти.
Геліоцентри́зм (від грец. ηλιος «сонце» і лат. centrum «осереддя, центр») — вчення в астрономії і філософії, яке ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра мас всієї його системи) обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля.
Справжнім творцем геліоцентричної картини світу є Микола Коперник, який на початку XVI ст. у своїй праці «Про обертання небесних сфер) математично обґрунтував ідею про рух Землі та інших планет навколо Сонця, визначив послідовність розташування планет, обчислив їх відносну віддаленість від Сонця тощо. Його вчення розглядається як початок звільнення природознавства від теології.
Вчення Коперника мало велике значення у розвитку природознавства, його ідеї були розвинуті в подальшому у працях Джордано Бруно, Галілео Галілея, Й. Кеплера, І. Ньютона та інших. Зокрема, Коперниківську систему було поточнено: Сонце розташоване у центрі не всього Всесвіту, а лише Сонячної системи.
В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Природа тлумачиться пантеїстично. В перекладі з грецької мови "пантеїзм" означає -"всебожжя". Дж. Бруно /1548-1600 рр./ розгортає в них своєрідну систему натуралістичного пантеїзму. Цей пантеїзм є «натуралістичним», оскільки, на відміну від ранньоренесансного гуманізму, природа — «натура» не постає простим «символом» божественного буття, що надає «натурі» смисл її існування. Природа у Бруно володіє вже фактично цілком самостійним існуванням. Згідно з Бруно, природа є матеріальною, а матерія тлумачиться як «начало, що все породжує з власного лона». Земля с однією з планет, що обертається навколо Сонця (Копернік), а Сонце є однією із зірок, навколо яких є свої планети, ймовірно заселені розумними істотами (Д.Бруно). На захист вчення М.Коперника виступив італійський вчений філософ Г.Галілей /1564-1642 рр./, що завершив вчення Коперника і Бруно, поклавши початок телескопічній астрономіці. Він досліджував місце Землі в Сонячній системі, розкрив основні закономірності будови і розвитку Всесвіту.
