Підкреслимо, що світогляд— не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої
виступають поняття"світ" і"людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за
самою своєю суттю є універсальним і практич- ним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи
поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією
розвитку сві- домості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку
німецького філософа Ф.Шеллінга про міф як продукт народної творчості. Продовжуючи ідеї Шеллінга, вже на початку нашого століття німецький
мислитель Е.Кассірер спробував осягнути світ"зсередини" відповідно до його власних законів розвитку. Міфологічній формі світогляду притаманні
антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ
антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи(символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно
для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його
антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного
предка— тотема. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі
засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і
закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ
роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як
наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі(а в пізніх міфах"язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі(на горі Олімп, на горі
Меру тощо).
Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. Чітко розділяється суб'єкт і об'єкт. Долається характерна
для міфу неподільність людини і природи. Закладаються основи специфічні для філос. Проблематики- ідея відділяється від матерії і протиставляється
їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний та небесний, горний і дольний, природний і надприродний. Земний починає розглядатися як
наслідок надприродного. У релігії виникає ноуменальний світ, не доступний органам чуттів і розуму - в об'єкт надприродного треба вірити. Віра-
головний спосіб осягання буття. Релігія відкриває світ ідеальних сутносте-пріоритет духовного над тілесним Зв'язок з Богом через культ та релігійну
організацію(церкву) є критерієм наявності реліг. світогл. та належ, до певної релігійної конфесії. Практичність релігійного світогляду- віра без справ
мертва- віра в Бога, надприродний світ надає ентузіазм, життєву енергію, яка надає розумінню світа життєвого характеру. Релігію творить народ- він
об'єкт і суб'єкт реліг творчості, яка у історії виступаладжерелом потужних суспільних зрушень. У релігії поряд із світовідчуттям добре розвинуте
світорозуміння- є релігійна ідея, яка добре обґрунтовується теологами. Для релігії головне обгрунтування досягнення єдності з Богом, як втіленням
святості та абсол. цінності.
