Опричнина — система заходів (репресії, страти, конфіскація земель), що здійснювались у Московській державі в XVI столітті царем Іваном IV з метою зміцнення царської влади, для боротьби з опозицією, залишками удільного сепаратизму та посилення асиміляції завойованих територій.
Причини введення опричнини
В січні 1558 року цар Іван IV почав Лівонську війну за оволодіння побережжям Балтійського моря для отримання доступу до морських комунікацій і спрощення торгівлі із західно-європейскими країнами.
Після перемир'я у березні-листопаді 1559 року Московська держава зіткнулася з широкою коаліцією ворогів, до яких належали Польща, Литва, Швеція. Фактично бере участь в антимосковський коаліції і Кримське ханство. Війна приймає затяжний виснажливий характер. Засуха і голод, епідемії чуми, кримсько-татарські набіги, польський-литовські рейди і морська блокада, здійснювана Польщею і Швецією, спустошують країну.
Представники могутнього боярства починають виступати проти продовження боротьби за вихід до Балтики. У 1564 царя зраджує командувач західною армією князь Курбський, видає агентів царя в Лівонії і бере участь в наступальних діях поляків і литовців, зокрема в польсько-литовському поході на Великі Луки.
Зрада Курбського і небажання бояр-вотчинників брати участь в боротьбі проти Польщі, Литви і Швеції приводять царя до думки про необхідність знищення привілеїв аристократії і залишків феодальної удільної системи при одночасному посиленні дворянства служивого.
Хід опричнини
У 1565 цар оголошує про введення в країні опричнини. Країна була поділена на дві частини — "опричнину" і "земщину". В опричнину цар відокремив частину бояр, служивих і приказних людей, у палацах Ситному, Кормовому й Хлебенном був призначений особливий штат ключників, кухарів, псарів і т. п.; були набрані особливі загони стрільців. На утримання опричнини були призначені особливі міста (близько 20) з волостями. У самій Москві деякі вулиці були віддані в розпорядження опричнини; колишні жителі були переселені на інші вулиці. В опричнину було набрано також до 1000 князів, дворян, дітей боярських, як московських, так і міських. Їм були роздані маєтки у волостях, призначених на утримання опричнини; колишні поміщики й вотчинники були переведені з тих волостей в інші.
Території, що не увійшли до опричнини, стали називатися земщиною. Управління земщиною цар доручив земським боярам, тобто власне боярській думі, поставивши на чолі князя Івана Дмитровича Бельського і князя Івана Федоровича Мстиславського.
В ході опричнини Івану Грозному вдалося швидко зруйнувати землеволодіння великої феодальної знаті, бояр і княжат, що були переселені на окраїни держави, де йшли постійні воєнні дії. За оцінками В. Кобріна спустошення зазнало до 90 % земель Московського царства. Запустіння московитських земель призвело до повального голоду та епідемій серед селян.
З 1568 почалася більша хвиля репресій,( зокрема т. зв. справа боярина І. П. Федорова, по якій було страчено понад 400 чоловік.) Опричні репресії супроводжувалися вбивствами й грабежами населення міст і вотчин. Найкривавішим епізодом в ході опричнини став похід на Новгород 1570 року. Підозрюючи новгородську торговельну знать у підготовці переходу міста на сторону Речі Посполитої, Іван Грозний, у супроводі дружини опричників, стрільців й інших ратних людей, виступив проти Новгорода.
Кінець опричнини
Опричнина була припинена 1572 року після руйнівного набігу кримських татар на Москву. Опричнинські полки виявились нездатними оборонити Москву від набігу, місто було спалене, а значна частина його мешканців загинула від вогню і диму. Сам Іван Грозний при цьому втік.
Татарський набіг вдарив по престижу царя і опричнини. 1575 року Іван Грозний зрікся царського престолу на користь касимовського хана Симеона Бекбулатовича, проте вже через рік скасував своє рішення і повернувся до влади, віддавши Бекбулатовичу володіння у Твері.
