Створення Української держави у 1648 р. докорінно змінило тактичні й стратегічні
плани Хмельницького. Найрельйєфніше вони проявилися під час переговорів з польськими послами 9-16 лютого 1649 р. у Переяславі.
Польську депутацію очолював київський воєвода Адам Кисіль. Він представляв ту частину патріотично настроєної української арис-
тократії, доля якої склалась трагічно. Кисіль щиро бажав добра своїй Вітчизні, але всі конфлікти між Україною і Річчю Посполитою
хотів розв’язати мирним шляхом, відстоюючи єдність Речі Посполитої, яку вважав взірцем демократичної держави.Польські диплома-
ти привезли Хмельницькому згоду короля на збільшення реєстру до 12 тис. козаків підтвердження їх прав і привілеїв. Цим самим уряд
Речі Посполитої сподівався ублажити козацтво й знову поставити його в свою залежність. Однак ситуація вже докорінно змінилася.
Хмельницький перетворився з проводиря козацтва на вождя всієї української народності, що завоювала свободу й власну державність.
На висловлені посольством пропозиції про відділення з війська селян гетьман відповів коротко, але експресивно: "не відступлюсь я
черні, бо то рука наша правая"Не погодився він і на обмеження козацького реєстру 12 чи 15 тисяч чоловік – сказавши "буду мати 200,
300 тисяч своїх".Гетьман чітко визначив межі Української держави, заявивши "виб’ю з лядської неволі народ увесь руський (українсь-
кий – Авт.)… Ставши на Віслу, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи… А будуть і за Віслою брикати, знайду я їх там певне… А
захоче хто хліба з ними їсти, нехай же Войську Запорозькому послушний будеть, на короля не брикає".Б.Хмельницький обнародував
власне бачення свого місця в державі. На переговорах він вперше заявив: "Бог дав мені, що я є єдиновладцем, самодержавцем русь-
ким". Тобто, цим самим він планував започаткувати спадкову владу самодержавного типу, що суперечило давнім козацьким звичаям.
Перед польським королем Б.Хмельницький поставив вимоги: заміщати посади київських воєвод і каштеляна тільки православними;
єзуїти мали залишити Київщину, костьоли могли працювати; Я.Вишневецький не міг бути гетьманом; польським військам заборонити
переходити за Горинь. За Б.Хмельницьким залишились Брацлавське, Київське, Подільське, Чернігівське та східна частина Волинсько-
го воєводства. Ні козацька старшина, ні польський уряд не бажали йти на компроміси, а тому не могло бути й мови про стабільний мир
між державами, одна з яких щойно вирвалася з колоніальних лабет, а інша намагалася її знову туди повернути. Єдине, про що змогли
домовитися обидві сторони, так це про перемир’я до весни й встановлення кордону по р. Горині.