Союз між Швецією та шляхетним гетьманом гербу «Абданк» паном Богданом-Зиновієм Хмельницьким проти Речі Посполитої був офіційно укладений кілька разів між 1651–1657 роками. Адже Б. Хмельницький у 1650 р. висилав українських дипломатів з пропозицією укласти союз між Швецією та Україною проти Речі Посполитої. Але шведська королева Христина (1632–1654) не виявила до цього проекту жадного зацікавлення. А її наступник Карл X Густав (1654–1660) увійшов у порозуміння з гетьманом Хмельницьким: король допоміг утворити ширшу антипольську коаліцію у складі — Україна, Швеція, Семигород, Молдавія, Волощина та Бранденбург. Що стало неабияким успіхом української дипломатії того часу. У 1654 р. до Стокгольму прибула делегація українських дипломатів. Українське посольство очолював ігумен Данило Атенієзіс (український грек)[10]. Весною 1655 р. шведський король Карл Х Густав розпочав війну проти Польщі, він захопив Варшаву і Краків. У зв'язку з чим Польща в особі коронного гетьмана зі шляхтою та військом, і Велике князівство Литовське в особі Януша Радзивілла визнали своїм польським королем Карла Х Густава. Московія побоюючись шведської загрози у листопаді 1656 р. не додержуючись умов договору Переяславської ради підписала у м. Вільно перемир'я з Польщею. У зв'язку з утвореною новою політичною ситуацією з-за зламаної угоди так званого пропагандою «возз'єднання України з Росією» Б. Хмельницький розпочав переговори зі Швецією про поділ Польщі (повернення етнічних українських земель до материкової України). У січні 1657 р. до м. Чигирин прибуло шведське посольство. Шведська сторона пропонувала українським дипломатам віддати західно-українські землі під шведську зону політичного впливу. Але гетьман не погодився з цим політичним проектом шведів. У червні 1657 р. в Україну прибуло ще нове шведське посольство на чолі з дипломатом Швеції паном Густавом Лільєкроном (швед. Lilliecrona-Kenig). Який запропонував укласти договір проти Росії та Польщі на користь Швеції, на основі якого Швеція віддавала Україні етнічні землі неополячених русинів (лемків та бойків) аж до р. Вісла, ще частину Білорусі (білорусинів та поліщуків) аж до м. Смоленськ (литвинські воєводства Берестейське і Новгородське також).
.
