З етичними пошуками жителів Стародавньої Месопотамії Європа познайомилася через текст Біблії. Саме вавилоняни першими розмірковували над сутністю та роллю зла, поставили питання про призначення людини. Думки, викладені в біблійних «Книзі Іова» й «Еклезі- асті», вперше в історії були, хоч і не в такій досконалій формі, записані клинописом на глиняних табличках. Античний філософський діалог своїм корінням пов'язаний із месопотамським прототипом.
Одним з найкращих зразків давньомесопотамської літератури вважається «Епос про Гільгамеша». Ім'я Гільгамеш — аккадського походження, його шумерський варіант близький за формою до Більга- мес, що, можливо, означає «пращур-герой». Гільгамеша можна сприймати як реальну історичну особу, він був п'ятим правителем І династії міста Урука в Шумері (кінець XXVII — початок XXVI ст. до н.е.). Після смерті був обожнений, і вже в списках із Фари його ім'я знаходимо з детермінативами бога. Найдавніший запис епічної поеми датується першою чвертю II тисячоліття, але, можливо, сягає останньої третини III тисячоліття до нашої ери. Найповніша версія під назвою «Про того, хто все бачив» приписується урукському заклинателю Сінліке- уннінні і збереглася в записах VII-VI століть до нашої ери.
Поема, сповнена глибокого філософського змісту, — вияв високого рівня літератури Стародавнього Сходу. Вона складається з дванадцяти пісень. Оповідь починається з того, що жителі міста Урука постійно зверталися до богів зі скаргами на свого норовливого й буйного володаря — могутнього Гільгамеша. Він примушує їх виконувати важкі повинності на зведенні стіни навколо міста, ще й до того відбиває жінок у добропорядних громадян. На прохання богів богиня Аруру створює дику людину Енкіду, що має зійтися у двобої з Гільгамешем і здолати його. Гільгамеш бачить у сні видіння, з яких дізнається, що йому суджено мати друга. У поєдинку ніхто із супротивників не зміг взяти гору, і вони стають побратимами. Далі в поемі описуються подвиги, що їх здійснили друзі, виступаючи інколи і проти волі богів. За вчинки ці потрібно розплачуватись. Так сталося після вбивства лютого Хумбаби, котрий охороняв священний ліс. З волі богів, розгніваних цією смертю, помирає Енкіду. Очевидно, ця жертва й дає змогу зберегти життя Гільгамешу.
Приголомшений смертю друга, Гільгамеш тікає в пустелю. Оплакуючи друга, він уперше відчуває свою смертність. Одержимий бажанням стати безсмертним, Гільгамеш кинувся на пошуки вічного життя. Шинкарка Сідурі так співчуває Гільгамешу:
Гільгамешу, куди ти рвешся? Життя, яке шукаєш, — не знайдеш ти! Боги, коли творили людину, — Смерть вони судили людині, Життя собі залишили.
Попри все Гільгамеш долає багато перешкод, навіть води смерті, потрапляє на острів, де живе Ут-напішті — єдина людина, якій боги дарували безсмертя. Від Ут-напішті Гільгамеш дізнається про історію всесвітнього потопу, очевидцем якого той був, а також довідується, що рада богів не збереться, щоб дарувати йому вічне життя. Однак на прощання праведник відкриває герою таємницю квітки вічної молодості. З великими труднощами Гільгамеш дістає квітку, але не встигає нею скористатися: коли він купався, квітку викрала змія, яка, скинувши шкіру, одразу помолодшала.
Повернувшись в Урук, Гільгамеш заспокоюється, отримуючи насолоду від виду стіни, спорудженої навколо міста.
Образи Енкіду і Гільгамеша розвиваються за законами епосу: на перший план виходять фізичні й моральні якості героїв, що дають змогу подолати перешкоди, нездоланні для простих смертних. Чари, дивовижні істоти-помічники вже не мають при цьому вирішального значення, як це було в міфах.
У поему закладено й більш глибокий моральний зміст: людина не може зрівнюватися з богами, даремними будуть її силкування здобути безсмертя. Але те, що робить людину безсмертною в пам'яті людей, — це її славні діла.
Право. Складні й суперечливі процеси в житті міських общин і всього Шумеру викликали до життя перші правові акти в галузі соціально-економічних відносин. Впливовий громадянин міста Ла- гаша на ймення Уруїнімгіна, підтриманий «плебсом», усуває енсі Лугальанда і за часи свого правління (2318—2312 pp.) здійснює низку соціальних реформ. Саме він першим проголосив формулу «Хай сильний не ображає вдів та сиріт». Новий правитель зменшив плату за відправу релігійних обрядів, відмінив, дбаючи про розвиток міської економіки, ряд податків для ремісників, захистив громадян Лагаша від лихварської кабали. Уруїнімгіна відновив автономію храмових господарств, їхню незалежність від царського господарства. Знову відродилася традиційна судова організація в сільських общинах, залежних від міста. Він же поклав край поліандрії, тобто практиці шлюбу однієї жінки з кількома чоловіками. Ці правові акти набули форми угоди Уруїнімгіна з богом Нінгірсу — патроном міста.
Наступний крок у формуванні правових норм був зроблений у законах царя Шульгі. Це перші відомі в історії правові акти. В законах Шульгі встановлювалася винагорода за повернення раба-втікача володарю, визначалися штрафи за тілесні ушкодження (в подібних випадках законодавець виходив з принципу грошового відшкодування потерпілому).
Законодавство міста Ешнунна (початок XX ст. до н.е.) встановлювало тарифи цін та оплати праці, містило статті, що регламентували сімейні, шлюбні відносини, норми карного права. Симптоматична реакція законодавця того часу на злочини, що зачіпали права успадкування, — подружня зрада жінки, зґвалтування заміжньої жінки, викрадення дитини вільного громадянина каралися смертю.
|
|
