Поруч зі США посилилися позиції таких виокремлених центрів економічної і військової потужності як Європейський Союз, Японія, Китайська Народна Республіка, яка звільнилася від статусу "молодшого партнера" в таборі соціалізму. В цьому багатополюсному світовому порядку важливу роль зберегла і Росія, яка успадкувала від Радянського Союзу 75% території, 51% населення, 60% основних фондів, 90% видобутку нафти, 73% газу, а також майже 70% його ракетно-ядерного потенціалу. Правда, геополітичні зміни призвели до руйнування радянської та російської сфери впливу на просторах Євразії і в країнах "третього світу", які до цього отримували радянську економічну і військову допомогу: з розпадом СРСР підписані двосторонні договори фактично втратили юридичну силу.
На Брюссельському саміті НАТО у січні 1994 р. було чітко окреслено шляхи трансформації Альянсу. На ньому були прийняті рішення про запровадження програми "Партнерство заради миру" (ПЗМ), опрацювання нової військової концепції Багатонаціональних об'єднаних оперативно-тактичних сил (БООТС), а також програми співробітництва з країнами Середземномор'я. Програма ПЗМ передбачала новий підхід у співробітництві з країнами ЦСЄ та колишнього СРСР: він базувався на принципі відкритості Альянсу для нових членів. Питання про розширення НАТО стало одним із основних у адаптації Альянсу до нових умов пост конфронтаційного періоду. Згода щодо розширення НАТО досягалася не просто. Більшість членів Альянсу сходилися на еволюційному варіанті розширення як НАТО, так і ЄС для подолання нестабільності в Європі, хоч і були прихильники "стратегічного реагування" - розширення лише за наявності загрози цим країнам із боку Росії. Створена в грудні 1991 р. Рада Північноатлантичного союзу сприяла розширенню дипломатичних і військових контактів зі східноєвропейськими країнами, хоч принцип консенсусу зменшував гнучкість роботи цієї інституції. Із запровадженням у січні 1994 р. ПЗМ посилилося співробітництво між НАТО і країнами Східної Європи. На відміну від РПАС співробітництво за цією програмою відбувалося за формулою "16 + 1", згідно з якою кожна країна-партнер мала можливість сама обирати ступінь співробітництва з Альянсом у політичній і військовій сферах. Політичний і військовий аспекти розширення Альянсу на Схід визначалися в документі від 1995 р. під назвою "Дослідження з питань розширення НАТО", в якому окремо підкреслювалася важливість налагодження особливих стосунків із Росією, що планувалося здійснювати одночасно з розширенням Альянсу.У зв'язку з наростанням опозиції розширенню НАТО з боку Росії у травні 1997 р. у Парижі було підписано "Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю та безпеку між НАТО та Російською Федерацією", який передбачав нові форми співробітництва. Було створено Постійну Спільну Раду НАТО - Росія для визначення напрямків роботи у забезпеченні європейської системи безпеки, співпраці в галузі науки та екології. Через рік у Люксембурзі на засіданні Постійної Спільної Ради НАТО - Росія підписано меморандум щодо наукового і технічного співробітництва двох сторін, які приступили до виконання експериментального проекту з використанням супутникових технологій у боротьбі з катастрофами. Було запроваджено спільні гранти для виконання наукових програм біомоніторингу забруднення окремих регіонів.
