ЗБРОЄЗНА́ВСТВО – спеціальна історична дисципліна, що вивчає історичні закономірності виникнення, розвитку, використання й поширення предметів озброєння (ручної зброї, військової техніки та спорядження) і пов’язаних з їхнім виробництвом технологій
наук.
З. як наука почало формуватися в 2-й пол. 19 ст. у зв’язку з активізацією процесів нагромадження, реєстрації та наук. вивчення археол. матеріалів, розвитку музей. справи, колекціонування предметів озброєння. Термін «З.» вперше використав нім. дослідник зброї А. Деммін у кн («Історичний розвиток зброї з давніх часів до сьогодення: енциклопедія зброєзнавства»
В російській імперії термін "оружиеведение" вперше ввів Е.Ленц у 1908 році, визначивши її як самостійну допоміжну історичну науку. В українській історіографії перша характеристика зброєзнавства, як спеціальної історичної дисципліни належить В.Сидоренко. В незалежній Україні, вперше наукове визначення зброєзнавства подано у навчальному посібнику "Спеціальні історичні дисципліни" (К.,1992).
Перші види зброї з'явились в період палеоліту розвинулись із засобів полювання (дерв'яні списи, заточенні камені тощо), пізніше в період мезоліту з'являються лук та стріли. У добу неоліту з'являються такі базові види холодної зброї, як кам'яна сокира, булава з кам'яною голівкою, кинджали з каменю і кістки. З винайденням заліза з'явились елементи захисного спорядження, основні види ручної холодної зброї теж стали металевими. З часом ручна зброя почала відігравати все менш важливу роль в ході історії, а військова техніка почала відігравати провідну роль у озброєнні армій.
