Звичаї сусідської взаємодопомоги передбачали рівнозначний обмін працею або послугами між двома (кількома) суб'єк., коли суб'єкти спільно почергово викон.) роботу спершу в господарстві одного, потім іншого і т. д. Так, відбування толоки в одного селянина (наприклад, відбудова хати після пожежі чи зруйнованої внаслідок стихійного лиха Характерною ознакою "сусідських" звичаїв було те, що вони функц. перев. у середов.однорід. у майн. відн. та рів. (з погляду юридичних відносин) осіб, на відміну від звичаїв щодо найму, котрі передбачали наявність двох нерівноцінних сторін, одна з яких тією чи іншою мірою залежала від іншої.Класичним прикладом землеробських громадсько-трудових звичаїв є "супряга " ("спряжка", "толока"), яку знали практично всі регіони України на всіх етапах аграрної історії. Звичаї колективної взаємодопомоги побутували і в середовищі ремісників та промисловців. Так, серед пасічників існували "спайки" (Слобожанщина, Поділля), "братчини" (Полісся) — об'єднання односельців-паеіч ників, які почергово вели нагляд за вуликами, добуті щільники під час ви качування меду розподілялися порівну або відповідно до внесеної пайки. Сусідські трудові взаємовідносини почерговості були оптимальними в деяких формах випасу худоби без постійного пастуха, зокрема випасу "на очерідь" ("на ряд"), відомого по всій території України.. В Західній Україні, де терміна "толока" у знасенні виконання колективних трудомістких робіт не існувало, переважали дієслівні конструкції на їх означення: "йду (або кликали) до сіна", "па ка пусту", "дерти пір'я",У XIX ст. (особливо в другій половині) як на західноукраїнських землях, де більш упорядкованою і плідною була діяльність сільських громад, так і на території Російської імперії, де рух до місцевого самоврядування лише, поширення набули толоки під час виконання громад.робіт –будівн. шкіл, доріг, мостів, випасу худоби громадою тощо.
