У кожному дворі тримали, якщо дозволяли майнові умови, обов'яз. волів чи коней, корів, овець, свиней,. Воли користовувалися як тягло. Утримання іншої худоби давало, крім м'ясних і молочних продуктів та вовни й шкіри, можливість селянинові мати гній для удоб рювання ланів.Особлива увага приділялася розведенню великої рогатої худоби. На Чернігівщині, Полтавщині та на деяких інших територіях поміщики, а подекуди й заможні селяни у ХУІІІ-ХІХ ст. вирощували вели ку рогату худобу на продаж, у тому числі за кордон. З кінця XIX ст. у зв'язку із зубожінням основної маси селянства, пере ходом до кінної запряжки кількість великої рогатої худоби в українців почала зменш. Заможні козаки мали по 700 і більше голів коней. Були відомі також вівці російських і волоських У Карпатах розводили невеликих на зріст, невибагливих і витривалих овець.. У зоні Лісостепу і частково Полісся переваж вигінна форма випасу худоби — влітку тварин зранку виускали на пасовисько, а на ніч заганяли у прим.. Для випасу череди рогатої худоби (інколи й отар овець) громада найм. Чабана. Перший вигін худоби на пасовисько, що супроводж. урочистостями та брядами, припадав звичайно на Благовіщення (7 квітня), Юріїв (6 травня) і Мнколин (22 травня) дні і тривав приблизно до Михайла (22 листопада), У степовій зоні України, де до першої половини XIX ст. у зв'язку зі кількістю нерозорених земель тримали величезні табуни коней та гари овець, худобу випасали за теплої зими На Поліссі, поряд з вигінною, побутувала й відгінна форма випасу худоі велику рог. худ. особливо волів, що відгодовувалися на м'ясо. Відгінна форма випасу худоби набула завершеного вигляду у гірсько-у скотарстві Карпат, особливо Гуцульщини. У Карпатах, на відміну від інших регіонів України, овець доїли, виготовляючи з їхнього молока бринзу, гуслянку та. Свиней утримували у приміщеннях — свинарниках, або сажах, пуск.надвір без особливого догл. На Півдні деякі господарі випускали свиней після спаду води на випас у плавні аж до осені.
