На наших землях гончарство зародилося в епоху неоліту, яка почалася на Прикарпатті в VI-V тис. до н. е., а у Придніпров'ї та на Лівобережній У к раїні в V—IV тис. до н. е. Первісні гончарі виготовляли вироби вручну обліплюючи кошичок, камінь, дерев'яну форму шматочками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини поступово зліплюючи й вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном, відзначалися високим мистецьким рівнем У ті часи керамічні вироби вже випалювали в спеціальній пр..;У II ст. н. е. на території Поділля і Верхнього Подністров'я з'являється ручний гончарний круг, який поступово витісняє ручне ліплення. Посуд, створений на гончарному крузі, мав тонший черепок, відзначався вишуканістю і багатством форм.На основі досягнень ранньослов'янських гончарів розвивалася кераміка в період Київської Русі.У XIV—XV ст. в Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг. У цей час виробляли переважно дешевий і зручний сірий посуд для приготування страв. Його оздоблювали лощениям і дерев'яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець із промінчиками, ярочками, зубчиками, листочками тощо.. Полив'яний посуд поступово ВИТІСНЯЄ традиційний сивий. Його дедалі частіше прикрашають кольоровим розписом.Наприкінці XVI ст. столовий посуд починають обливати розчином білої глини. Потім його розписували кольоровими глинами, висушували і випалювали і нарешті вкривали поливою і знову випалювали. Така техніка називається майолікою. В українській народній майоліці використовувалося декілька видів техніки розпису: ріжкування, ритування та урізу (вирізування), заливання, або затіків. Техніка ріжкування полягала у виконанні ріжком контуру рисунка і заповнення утворених площин кольоровими глинами. При техніці ритування виріб із червоної глини суцільно покривали білою глиною, після того як вона висихала, малювали жолобки. За допомогою ріжка візерунок розписували коричневою глиною й випалювали. Потім виріб малювали підполивними фарбами,вкривали свинцевою поливою і випалювали вдруге. Важливим центром народного гончарства на Наддніпрянщині були Дибинці. Гончарі виготовляли тут кахлі, різноманітний посуд — миски, тикви, дзбанки, горщики, макітри та іграшки. З лицьового боку вироби вкривалися побілкою, на якій виводили коричневий контур малюнків, котрий доповнювали зеленою та червоною фарбами. Майстри розписували кахлі та посуд рослинним орнаментом, фігурками, зображували сцени з козаками-вершниками, чумаками, циганами з ведмедем. По краях посуду наносили геометризований орнамент. Дибинецькі гончарні вироби славилися зображенням великих півнів, голубів, риб тощо. На Чернігівщині найвизначнішим осередком художньої кераміки була Ічня. Віпотовлені тут гончарні вироби відзначаються стриманістю, поміркованістю оздоблення. Велика частина площини кахлів та посуду залишалася незамаЛЬОВаною. На білих кахлях зображували птахів в оточенні гілок та листя, вершників, військових, дівчат-прях тощо. Тут традиційно було поширене виробни-пі по керамічних плиток, якими ззовні облицьовували стіни дерев'яних будинків. Плитки були жовтувато-рожевого кольору і оздоблювалися простими рельєфними орнаментами у вигляді зубців, рисок, квітів. Полтавщина славилася гончарними виробами Опішного. Місцеві майстри розмальовували тонкостінні жовті горщики, глечики, тикви, миски і а полумиски тонким шаром кольорової глини: білої ("побілки"), червоної ("червінки") чи рудої ("описки"). Гончарі Опішного також виготовляли декоративну скульптуру та дитячі іграшки. З середини XIX ст. полтавські майстри починають застосовувати поливу. Наприкінці XIX ст. розпис опішнянської кераміки збагачується зображеннями риб, квітів і птахів, виконаних способом контурного розпису (ріжкування). Поділля славилося гончарними виробами, які виготовляли майстри Бубнівки. Вогненно-червоне тло посуду орнаментували пишними квітами, і піками з плодами, гронами винограду.
