Мешкають переважно у Криму (близько 270 тис.) а також у Туреччині, Болгарії, Румунії, Узбекистані, Росії. Кримськотатарська діаспора в Туреччині дуже велика. Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти, належать до ханафитського мазхабу. Кримські татари сформувалися як народ у Криму і вважають себе нащадками різноманітних народів, що приходили до Криму у різні історичні епохи. Основні етнічні групи, що населяли в різні часи Крим й прийняли участь в формуванні кримськотатарського народу, — це таври, скіфи, сармати, алани, греки, готи, римляни, хозари, печеніги, італійці, черкеси, турки. Дуже важлива роль в етногенезі кримських татар належить до західних кипчаків, що відомі у Київській Русі під назвою половці, а у західній Європі під назвою кумани або комани. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. З’єднуючими началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія. Остаточно процес формування народу завершився у період Кримського Ханства. Держава кримських татар — Кримське Ханство існувала з 1441 по 1783 рр. Протягом більшої частини своєї історії воно перебувало у залежності від Османської Імперії та було її союзником. Правлячою династією в Криму був рід Ґераїв, що його заснував перший хан Криму Хаджі I Ґерай. Епоха Кримського Ханства — це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Головна з архітектурних пам’яток того часу, що збереглися — ханський палац у столиці середньовічного Криму — Бахчисараї. У 1783 році внаслідок перемоги Росії над Османською Імперією Крим був спочатку окупований, а потім анексований Росією. Це було початком епохи в історії кримських татар, що вони називають її «Чорне століття». Пригнічення з боку російської адміністрації та експропріації землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської Імперії. Саме їхні нащадки зараз складають кримськотатарську діаспору у Туреччині, Болгарії та Румунії. Дві головні хвилі еміграції прийшлися на 1790-і и 1850-і роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюдення степової частини Криму. Кримськотатарське відродження пов’язане з іменем величезного діяча культури Ісмаїла Гаспринського. Він доклав великих зусиль, спрямовані на відродження та виживання кримськотатарського народу. Він фактично створив нову літературну кримськотатарську мову. У 1921 році було створено Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами цієї республіки були російська та кримськотатарська, а її керівництво складалося переважно з кримських татар. У 1941 році Крим був окупований гітлерівцями, які розв’язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримськотатарської історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму до Узбекистану (невеликі групи були відправлені до Марійської АРСР, Уралу та Костромської області Росії). Близько 40% переселенців загинуло в місцях висилки від голоду та хвороб у 1944-45 роках. На відміну від інших депортованих у 1944 року народів, що їх було повернено на батьківщину після XX з’їзду КПРС у 1956 році, кримським татарам було заборонено переїжджати до Криму до 1989 р. З 1960-х років в місцях, де мешкали депортовані кримські татари в Узбекистані, зародився та почав набирати силу національний рух за повернення народу до Криму. Масове повернення почалося у 1989 році, і сьогодні в Криму мешкає близько 270 тис. кримських татар, що складає 13% від загального населення. Найголовніші проблеми кримських татар сьогодні — це масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури відбудованих за останні 15 років кримськотатарських селищ.
