Найархаїчнішим елементом у сучасних сільських хатах досі залишається лежанка. Піч також має сакральне значення для господаря. Тому її найчастіше розмальовували чудовими візерунками. Вважалося, що нечиста сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло. Житло людей, родинне вогнище (піч) завжди було священним: це цілий безмежний Всесвіт, де живуть батьки й діди, народжуються діти й онуки. В прадавні віки, коли не було церкви, сім'я молилася біля родинного вівтаря, яким була піч. В ній палало багаття, їй приносилися жертви; зерно з нового врожаю, ритуальні напої тощо. За давніми віруваннями за піччю живе Домовик — добрий дух сім'ї. Якщо до нього добре ставляться, він допомогає всій родині, приносить щастя, а якщо ображають, він шкодить. Коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали із старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі. А також кликали свого Домовика на нове помешкання. Сакральне значення мало також сміття, яке несли до нової хати «на щастя». Вважалося, якщо викидати сміття після заходу сонця, хату обсядуть злидні, заведеться нечиста сила. Тому його краще було спалювати, або виносити вдень. Коли в печі випікався хліб, на ній не можна лежати, щоб не турбувати її в цей час, який був священним. Таким же священним значенням наділяв наш народ і хатній сволок. Це був символ міцності будови, міцності сім'ї, міцного здоров'я всіх мешканців цього житла. На сволоці часто робили орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами: це і сонце, і місяць, голуби, дерева та ін. ще дохристиянські символи. Уже найдавніші трипільські будівлі мали вікна — «очі». Через вікна своєї хати людина дивиться на світ. Поріг — символ початку і закінчення хати, дому. За найдавнішими повір'ями саме під порогом перебувають душі померлих предків, які охороняють рід. Покуть — священне місце в хаті. Тут перебувають хатні боги, тут садовлять найпочеснішого гостя, тут сидять наречені, тут стоїть ритуальний сніп жита (Дідух), тут були божниці, прикрашені вишиваними рушниками. Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ритуальні страви. На стіл гріх сідати, класти шапку. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник, а пізніше — скатертину, щоб на нього класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом з ворогом вважається приниженням людської гідності. Скриня — традиційний для України вид меблів, у яких зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно тощо. Скриня належала жінці. Дівчині на відданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками та ін. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, лави, полики. Піл або полик — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять. Мисник — це дерев'яна полиця для зберігання посуду. Іноді він мав форму шафи, що підвішувалася на стінку. Були також кутові мисники, яких розміщували в кутку кімнати. У побут українців дуже рано увійшли різні меблі: стільці, ослони, комоди, шафи, ліжка. Багато назв меблів та побутових пристроїв для ткання, теслярства тощо в українську мову прийшли із Західної Європи.
