7 грудня святкували Катерини, яку вважали опікункою дівочої долі. У центральних регіонах України та на Слобожанщині дівчата вранці збиралися і! хаті, де зазвичай справляли вечорниці, і варили пшоняну кашу. Коли смеркало, гуртом несли горщик з кашею до воріт, ставили на стовпі, стукали макогоном у ворота і гукали: "Доле, доле, йди до мене кашу їсти!" На Сумщині закликали так: "Суджений і не суджений, іди до мене каші їсти". Опісля відносили кашу до хати, а самі бігли ворожити: рахували кілки на тину - "вдівець, молодець, вдівець, молодець", і так аж до кінця тину, з надією, що останній випаде на "молодець". Повороживши, дівчата вечеряли разом із хлопцями. Спочатку їли обрядову кашу, а потім усе, що наготували. Коли розходилися, кожна дівчина відламувала гілочку з вишні, яку ставила у горщик з водою на покутті. За повір'ям, якщо гілочка зацвіте до Різдва, то дівчина того року вийде заміж. 13 грудня відзначали Андрія. Святого вважали покровителем молоді, який сприяв щасливим шлюбам. Основні елементи свята: ворожіння дівчат про заміжжя та обрядові дійства навколо ритуального хліба — калити. Калита — круглий пісний корж, печений на меду — у світоглядних уявленнях українців символізував сонце. Солярні культи в календарних обрядах, що приурочені до зимового сонцестояння, збереглися в обрядовій поезії, звичаях та обрядах новорічного циклу. У хаті, де проходили вечорниці, калиту підвішували до сволока. Коло неї ставав хлопець з квачем, вимазаним у сажу. Всі присутні по черзі сідали верхи на коцюбу (кочергу) і під'їжджали до калити. Наблизившися, казали: "Добривечір тобі, пане Калитинський!" А той, що стояв коло калити з квачем, відповідав: "Здоровий будь, пане Коцюбинський!" Той, що на коцюбі: "Я приїхав калити кусати!" Той, що стояв з квачем: "А я буду по губах писати!" Продовжувався діалог: "Я кусну" - "А я писну". Повторювали так тричі. Той, хто намагався вкусити калиту, повинен при цих словах не засміятися, хоч усі присутні вигадували жарти, аби його розсмішити. За правилом, хто не засміється, той укусить калиту, а хто засміється, той не тільки не вкусить, а ще й отримає квачем із сажею по губах. Рідко кому вдавалось утриматися від сміху і вкусити калиту, що засвідчувало недосяжність символічного небесного світила. Обрядовий хліб виступає тут як символ шанування сонця, місяця, зірок. Дівочих ворожінь про долю, щасливе заміжжя в українців багато. Майже всі вони пов'язані з віруваннями в магічну силу води, вогню, зерна. Увечері на Андрія дівчата бігли до річки чи ставка і занурювали руку в воду. По тому, що діставали з дна (шматок шкіри, соломинку, тканину, деревину), судили, яким буде ремесло судженого: швець, хлібороб, ткач, стельмах, бондар. Ворожили й на кілках у тину. Пересновували нитками дорогу: яке ім'я мав чоловік, що заплутувався в тих нитках, таке, гадали, матиме й наречений. Лили також віск на воду і за утвореними фігурками фантазували про майбутнього чоловіка. Пекли солоний коржик і їли на ніч - суджений уві сні мав подати води. Майже повсюди в Україні дівчата ввечері на Андрія сіяли біля криниці чи біля межі коноплі, примовляючи: Святий Андрію! Я на тебе коноплю сію, А спідницею волочу, Бо дуже заміж хочу. Дай же, Боже, знати, З ким весілля грати.
