В Україні діти із семи-дев'яти років привчалися до посильної трудової діяльності. Хлопчики, як правило, ставали пастушками. Меншенькі пасли гусей, качок. Більші — йшли у підпасичі (помічниками пастухів), потім у пастухи. Хлопця вже так і звали — пастушок, пастух, що означало певну градацію віку. При виповненні хлопчику семи років в давнину відбувався обряд "садити на коня", або "княжити". На свято Семена (1 вересня) семилітка підстригали як дорослого, одягали нові штани й пояс, садовили на коня і тричі обвозили по колу за сходом сонця. Ймовірно, що такий звичай "княжіння" хлопця відбувався весною. Хлопчики змалку допомагали також біля коней, волів, при оранці і П вали погоничами. А "погонич" вже звучало як справжній робітник. Дівчаток привчали переважно до хатньої жіночої роботи. Семирічні дівчинка вже няньчила менших братиків чи сестричок і величалася у сім і "нянькою". У жнива дівчатка допомагали носити обід косарям у поле. Майже по всій Україні існував звичні її яким дівчинка, напрявши перше повісмо, мала вкинути його в палаючу а сама оббігти тричі навколо хати. Вважалося, що тоді хутко прясти навчиться. Молодь дорослою ставала рано. Дівчата переважно у 15—16 років, хлопці — в 16—17. Здавна в Україні існували своєрідні громадські організації молоді — так звані дівочі й парубочі громади. Повноліття для дівчини чи хлопця наставало тоді, коли вони могли вступити до цієї громади. Бувало, що хлопчики й меншого віку (14—15 років) хотіли пристати до парубочого товариства. Та ні ж бо, старші цього не допускали і привселюдно кепкували з таких скороспілих: "Ще молоко на губах не обсохло, а він до дівчат біжить". Або ж спіймають і переріжуть очкур (мотузку) в штанях. Тоді хлопець штани в руки і гайда додому, осоромлений. Прийняття до громади регламентувалося певними звичаями і виконанням обрядових дій. Характер цих дій мав у різних регіонах України свою локальну специфіку. Здебільшого новачків до гурту приймали на перших осінніх вечорницях. Відомо, що ці своєрідні клуби дозвілля сільської молоді з настанням жнивної пори переставали функціонувати, а з приходом осені відновлювалися. В одних селах вони розпочиналися на Другу Пречисту (21 вересня), в інших — на Покрову (14 жовтня) чи на Кузьми й Дем'яна (14 листопада). Давні звичаї перших вечорниць досить довго зберігалися на Поліссі та Волині. На Коростенщині, зокрема, на перші осінні вечорниці дівчата в складчину готують святкову вечерю. Приносять сало, яйця, обов'язково варять вареники. Дівчата і хлопці мали ватаги окремо. З наколядованих гостинців дівчата робили складчину окремо, а хлопці — окремо. А вже на завершення зимових свят робили спільну складчину, великі вечорниці. Парубоча громада мала свій устав, і Береза зачитував його на вечорницях. Ось приблизний текст: "Будемо ж, браття, гуляти чесно, тихо та смирно, як і слід чесному й поважному парубоцтву, так, як гуляли наші діди й батьки. Господиню на вечорницях поважать і шанувати як матір, з дівчатами обходитися з повагою; не забувать, братця, що чесна дівчина — то є краса і честь усього села". Цікавим елементом парубочого й дівочого життя були ворожіння замовляння. Ми вже говорили, що відбувалося це переважно під час таких календарних свят, як Катерини, Андрія, Покрова, Різдвяних та Великодніх.
