Волинь охоплює територію на південь від Прип'яті та верхів'їв Західного Бугу. Це південні райони теперішніх Волинської і Рівненської, південно-західні райони Житомирської, північна смуга Хмельницької, Тернопільської і Львівської областей. До етнографічної Волині прилягає на заході лівобережне Побужжя — Холмщина, корінне населення якої з історичного етногенетичного й етнокультурного поглядів однорідне із суміжними волинянами. Сьогодні Холмщина належить до Польщі, в X ст, Волинь, заселяли стародавні східнослов'янські племена дуліби, бужани, волиняни та ін. Центром її було місто Волинь (Велинь), що згадується в давньоруському літописі під 1018 p. у зв'язку з міжусобною боротьбою за князівський престол на Волинській землі (звідси назва). Правда, існують й інші версії походження цієї назви. Від X ст. входила до складу Київської Русі, Володимиро-волинського, а згодом Галицько-Волинського князівств, від XVI до XVIII ст. - Волинського воєводства (пізніше намісництва), Волинської губернії (кінець XVIII ст. -1925 р.) та з 1939 р. — Волинської області. Волинь завжди була одним із жвавих регіонів у процесі творення державності Київської Русі, Володимиро-Волинського і Галицько-Волинською князівств, а згодом — тереном козацько-селянських воєн, активної бором, би українського народу проти чужоземного поневолення, за національне і соціальне визволення. З давніх-давен провідною галуззю господарства жителів Волині було землеробство з характерними для лісостепової зони рисами, розвивалися, юк рема в містах, промисли і ремесла (обробка заліза, гончарство, ткацтво ТО що). Для народного будівництва у північній смузі Волині властиві риси, близькі до поліського типу: однокамерні хати, зведені з дерева в зруб, але переважно із солом'яним дахом, у південній смузі — каркасні будівлі з де рев'яними стінами, а в суміжній із Поділлям зоні стіни робили з глиняною лом'яних вальків, перекладених деревом дилями. Як і на Поліссі, в традиційному народному одязі жителів Волині збереглося чимало архаїчних рис Примітні компоненти одягу — довгі та рясні опанчі, сіряки і кожухи. У ви шивці переважали рослинні узори червоного або тільки білого кольору. Збереження реліктових архаїчних рис простежується у волинських народних календарних та сімейних обрядах і звичаях, що багаті традиційною пісенністю. Особливо характерні весняні, купальські, жнивні й обжинкові, колядно-щедрівкові цикли та позначена своєрідним волинським колориюм весільна обрядовість. У народному пісенному репертуарі помітне місце посідала історична пісня. Назва волиняни може вважатися означенням своєрідної локальної груші українського етносу.
