Бджільництвом в Україні займалися здавна. Переконливі свідчення про нього маємо з періоду Київської Русі, коли мед і віск були символом багатства, ними обдаровували послів та іноземних володарів, вивозили в країни Європи і Близького Сходу. Мед широко використовувався в харчуванні. Жодне обрядове діііство не обходилося без меду. Сита (медовий напій) у цей час була останньою стравою в трапезах, звідки й походить вислів "наїстися досита", "насититися".
Впродовж багатьох віків населення лісових районів України платило данину медом і воском. Літописи розповідають про походи князів на удільні землі за бортною даниною. З прийняттям християнства попит на продукт бджільництва значно підвищується. Без них не могла обійтися жодна культова споруда. В період Київської Русі склалося "бортне прано", «фіксоване у "Руській Правді", окремі статті якої визначали досить сувору відповідальність за різноманітні бортні злочини.
Особлива увага приділялася розвитку бортницького промислу в часи Великого князівства Литовського. Статті Литовських Статутів передбачали навіть смертну кару за крадіжку меду. Бортні землі і дерева згадуються майже в кожному документі на земельні володіння. Для окремих селян у феодальних маєтках бортництво було основним заняттям: "Омелян бортник на волоці не робить і податку не дає, одно тільки бору милує".
У XIV—XVIII ст. власники бджіл продовжували платити податки медом. У лісостепових районах, де переважало колодне бджільництво, віддавали десяту колоду (бджолина десятина) або платили її вартість грішми. Коли селяни мали менше 10 колод, то давали "очкове". У XVIII ст., в результаті знищення лісів і зменшення попиту на продукти бджільництва, почалося його швидке скорочення. Масово відкривалися цукрові заводи, які виготовляли цукор із буряків. На зміну традиційному медоварінню прийшло вино-горілчане виробництво. Для виготовлення свічок почали використовувати стеарин і парафін, які замінили віск і в окремих технологічних процесах.
Першою формою культурного бджільництва було бортництво — лісове бджільництво, яке базується на утриманні бджіл у природних чи штучних дуплах дерев — бортях. У розвитку бортництва можна визначити три етапи:
— охорона і догляд за дикими бджолами, які самостійно поселились у природному дуплі дерева;
— утримання свідомо посадженого рою лісових бджіл у пристосованих для цього дуплах дерев;
— розведення бджіл у спеціально видовбаних бортях.
Борті видовбували в соснових, дубових, липових деревах за допомогою сокири.
В інших районах з появою колод розвивалося домашнє бджільництво пасічництво. На Поліссі перехід до домашнього бджільництва розпочався з другої половини XIX ст. Основним і майже єдиним типом вулика на пасіках були колоди і дуплянки — колоди без дна. Певне поширення мали вулики, плетені із солом'яних джгутів, очерету, рогози, розщеплених лозових пру тиків і обмазаних глиною. У 1814 р. чернігівський бджоляр П. Прокопович винайшов перший у світі рамковий вулик. У 1857 р. І. Меринг запропонував спосіб виготовлення штучної вощини, а в 1865 р. Ф. Грушка сконструював медогонку. Почався перехід до раціонального бджільництва, що передбачало використання більш досконалих бджільницьких пристосувань рамкових вуликів, штучної вощини, пасічницького інвентарю.Широке впровадження рамкових вуликів припадає на кінець XIX — початок XX сі
Отже, бджільництво в Україні розвивалося у двох формах: лісове (бортництво) — з утриманням бджіл у бортях і колодах — та домашнє (пасічництво) — розведення бджіл у колодах і рамкових вуликах.
