До Великодня обов'язково кололи кабанця, бо м'ясні страви з свинини (шинка, кендюх) були традиційними на великодньому столі. Цікаво, що в окремих регіонах (зокрема, на Чернігівщині) свиню кололи в середу, при цьому вносили відрізану свинячу голову і клали на кілька хвилин на піч, щоб усі свині були такими жирними й великими, як піч, а хвоста кидали у хлів, щоб свині не переводилися. Отже, пережитки жертвоприношення тварин, умилостивлення печі збереглися на початку XX ст. у таких трансформованих проявах, зберігши магічні уявлення про подібність уявного й реального. У великодню суботу печуть паски, запікають шинку, фарбують яйця. Раненько доручають чоловікам посіяти буряки в городі, — обов'язково натще серце, щоб не були гіркі. Залежно від руху пасхалій на середину квітня або початок травня при падає найбільше весняне свято — Великдень. День воскресіння Ісуса Христа збігається з давнім дохристиянським святом приходу Весни. Ритуальними стравами Великодня були неодмінно пшеничні й сирні бабки, паски, варене біле і мальоване яйце, м'ясні страви. Свято зародилося серед стародавніх єврейських кочових племен Аравії у III—II тис. до н. е. Відбувалося весною, коли худоба починає давати приплід. Первістка корови чи вівці приносили в жертву божеству, яке опікувалося скотарством. Кров'ю зарізаного ягняти скроплювали одвірки дверей, щоб відігнати злих духів ночі й пустині. Свято мало сімейний характер, готувалися спеціальні м'ясні страви. У християнстві свято Пасха пов'язується з міфом про смерть та воскресіння Ісуса Христа. Святкується церквою з початку V ст., встановлене імператором Феодосієм II. Рухається за пасхаліями і святкується в першу неділю після весняного повного місяця. Рідко може збігатися з святом Благовіщеня (7 квітня), але ніколи не буває раніше нього. Сама назва є також пізнім явищем і в Україні не була домінуючою. Більше збережена і побутувала дохристиянська назва свята приходу Весни - Великдень, Світлий день. У характері святкування самого Великодня безумовно чітко простежується його давня основа і напластування елементів, привнесених християнством. Святкували за традиціями до 30-х років нашого століття. Коли відбулася насильницька ломка традиційної культури засобами більшовицької ідеології, заборонами, оголошенням свята робочим днем, традиції почали занепадати. В 50-60-х роках XX ст. в колгоспах були випадки вимушеного виходу на роботу. Щоб змусити людей грішити у Світлий день, виписували дозвіл на оранку присадибних ділянок колгоспними кіньми лише на Великодні свята. Поволі свято Першотравня (окрім західних районів) витісняло Великдень. Найбільш стійкими елементами свята залишалися у селі й місті традиція випікання великодніх страв: бабки, Пасхи і фарбування яєць. Щодо останніх, то заборона на них була досить суворою. Учителька в школі оглядала руки дітей, особливо дівчат, чи немає на них слідів фарби. Звичайно ж, знаходила і довго вичитувала про втрату піонерської гідності. А хто насмілювався принести крашанку в школу — міг позбутися піонерського галстука, бути осоромленим на шкільній лінійці перед усією дітворою школи. І все ж пекли й фарбували. Серед інших слов'янських народів українці чи не найкраще зберегли до кінця XIX — початку XX ст. цю давню градин по розписувати і фарбувати яйце до Великодня. Особливо розвинуте було мистецтво писанки, відрізняючись в окремих регіонах кольоровою гамою, назвами візерунків, технікою виконання. Писанки розписували переважно жінки, дівчата, а пізніше зрідка й чоловіки. У народних віруваннях розписане чи пофарбоване й освячене яйце наділялося надзвичайною здатністю оберігати людей від злих сил, сприяти любові, здоров'ю, берегти від пожежі, сприяти росту рослинності. Це був символ життя, тому й малювали на ньому безкінечник. Писанки за технікою виконання були декількох видів: "крапанки", "дряпанки" тощо. Найбільш поширеним був розпис яйця за допомогою воску. Воском покривалися місця, де мали бу ти інші кольори. Опускаючи кілька разів яйце в теплу воду, щораз наносили нові фарби, досягаючи поліхромності. Яйце для писанки не варили, зберігаю чи у ньому зародок життя. Писанкою не фали в "навбитки", не котили з па юрба. її дарували і берегли до наступного свята. Дарували дівчата парубкам як запоруку своєї вірності, дарували хрещеникам як оберіг, дітям на щастя. Писанок у родині виписували багато, на Поділлі найчастіше копу — 60. Серед українців Холмщини й Підляшшя до 1940-х років зберігалися цікав) архаїчні локальні мотивації окремих візерунків, звичаї дарування писанок Молодим господарям дарували писанки з візерунком "свинячі дороги", щоб "свині велися". Писанку із зображенням "оснівниці" (частина ткацькою інвентарю) тримали дома, щоб "льон родив". Мати таку писанку дарувала молодому подружжю зі словами: "Христос Воскрес! Щоб у вас полотно було, щоб ви мали на чому мотати", "щоб оснівниця не була у вас пустою". Найдавніші орнаментальні мотиви — сонечко, вітрячки, грабельки, курячі лапки, сосонка, баранячі ріжки, безконечник, бджілка, риба, хрест та ін. — мали кожен свою символіку. Зокрема, сорок клинців означали хвалу небу, землі, воді, повітрю, оранці, сіянню, збиранню врожаю. Мотив хреста існував до поширення християнства і символізував чотири сторони світу, чотири пори року. Весна, як початок нового господарського року, мала особливі ритуали очищення. Починалися вони в Чистий четвер з ритуального спалення смыття, з вогню в печі, а закінчувалися розпалюванням великоднього багаття на майдані біля церкви, яке підтримували всю ніч. Парубки приносили для розпалювання сухе дерево й спалювали з ним і нечисту силу, яка там ховалася. А також клали у багаття старе колесо, стару бочку, діжку, тобто символи сонця - небесного вогню. Інколи такі речі викрадали у священика, господаря, на що ті не гнівалися, бо то для святого вогню. Намагалися, щоб у Великодню ніч не гасло світло і в хаті, тоді янголи наближаються до таких осель, а нечисті сили відступають. Вірили також, що в цю ніч горять вогні там, де заховані скарби. Коли в церкві проспівають "Христос Воскрес", то земля їх відкриває. Існує чимало легенд про скарби і шукачів скарбів. Але сутність їх завжди зводиться до то¬го, що знайдені гроші ніколи не приносять щастя, вони закляті. Другого дня Великодня, у так званий обливаний понеділок, хлопці й дівчата ходили по хатах і обливали господарів водою, щоб були здорові. Обливали й зустрічних. Три дні на Великдень дзвонили дзвони, щоб силою ме¬лодії розбудити до життя природу і дати ріст усьому живому. Дзвонили, щоб гречка родила, весілля справляли. З цією ж метою дівчата біля церкви та на майданах, вигонах водили таночки і співали веснянок Найголовнішим серед лап ців був ритуальний КрИВИЙ танець, який символізував безкінечність життя на землі.Розбурханню природи від зимового сну сприяли молодіжні ігр. Поширеною великодньою веснянкою, у якій ідеться про прихід НОВОЮ року, нової пори року — весни, була веснянка "Розлилися води". Третій Великодній день присвячувався відвідинам родичів. Молоді матері носили подарунки бабі-повитусі, умилостивляючи через її посередництво померлих родичів. Дарували сирну чи пшеничну бабку, писанки. Люди вірили, що вчасний прихід кожної пори року забезпечують ПО мерлі родичі і тому чотири рази на рік умилостивлювали їх, вшановували. Весняне шанування пращурів відбувалося через тиждень після Великодня і мало локальні назви У різних етнорегіонах України. Це: Проводи, Діди, М<> гилки, Гробки, Томина неділя, Дарний тиждень. Прибирають могилки рідних, садять квіти. Відповідно до місцевих звичаїв у понеділок чи вівторок, протягом тижня після Великодня, несуть до церкви "мисочки" - калачі, цукер ки, фрукти, мед, коливо. Після літургії і панахиди (парастасу) роздають усе те людям і хресним ходом рушають на цвинтар, де відправляється загальна панахида. Опісля сім'ями збираються біля могил рідних, застеляють скатер і пни і пригощаються, згадуючи померлих. Починаючи трапезу, примовляють: "Святі діди, ходіть до нас хліба й солі їсти", "Христос Воскрес, зі святими спочивайте та нас дожидайте", або ж: "Нашим родичам легко лежати і землю держати, а на тім світі царство небесне". За віруванням, померлі родичі трапезують разом з родиною. Вони сприяють пробудженню землі від зимового сну, забезпечують урожай.
На Поліссі, Холмщині, Підляшші донедавна зберігався звичай обкочувати кожну могилу червоним великоднім яйцем. Страви на поминках іакі ж, як і на Великдень. Шкаралупи від крашанок збирають у хустинку і на другий день несуть до річки та пускають їх на воду. Вірили, що вони допливають до далеких земель, де живуть рахмани, і ті дізнаються про Великдень.
