пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Групи тиску

Групи тиску — це об'єднання громадян, які безпосередньо не борються за владу, але наполягають на врахуванні своїх інтересів при здійсненні політики (профспілки, підприємницькі об'єднання тощо).

Західні політологи під групами інтересів розуміють саме ті, вторинні утворення, що виявляють політичну активність, репрезентуючи й захищаючи певні інтереси за допомогою різноманітних акцій тиску. Визнаючи, що в деяких випадках ці два поняття повністю або частково збігаються, вочевидь, доцільно розмежувати "групи інтересів" як ширші спільноти людей, що усвідомлюють специфіку своїх інтересів і ставлять завдання їх захистити, та "групи тиску" — організації та об'єднання, що безпосередньо зайняті захистом групових інтересів за допомогою активних дій у сфері політики.

З-поміж організованих груп інтересів і груп тиску виокремлюють:

— захисні групи, що створюються задля захисту власних матеріальних та професійних інтересів або інтересів ширшої соціальної групи, яку вони репрезентують (профспілки, об'єднання підприємців, творчі спілки, організації ветеранів тощо);

— функціональні (проблемні) групи, що створюються задля просування певних програм на політичну арену, привернення до них уваги громадськості та урядів. Вони об'єднують громадсько активних людей, котрі прагнуть вирішити проблеми, не обов'язково щодо їхніх власних інтересів (захист прав людини, захист довкілля тощо).

Серед організованих (захисних і проблемних) груп інтересів є як стійкі, так і тимчасові утворення. Останні виникають переважно тоді, коли людей об'єднує якась одна особливість їх суспільного становища, яку вони прагнуть змінити або нейтралізувати політичними засобами, або хвилює певне питання, спонукаючи їх до політичної участі (біженці, прихильники проведення референдуму з якогось конкретного питання тощо).

Проміжне становище між спонтанними та організованими групами інтересів посідають так звані інституційні групи інтересів (військові, бюрократія, церква).

Усі охарактеризовані раніше групи відкрито заявляють про свої інтереси, пропагують власні програми, прагнуть мобілізувати якомога ширшу підтримку громадськості та вплинути на уряд. Функціонування структурованих відкритих інтересів становить інституційну основу громадянського суспільства.

Поряд із ними в будь-якому суспільстві наявні приховані (латентні) групи інтересів (клани, кліки, мафії, родинно-земляцькі об'єднання).

Клан — це мала група у рамках великої, виникає стихійно, і тому належить до системи неформальних зв'язків. Він намагається за допомогою закулісних дій так сформувати певну суспільну (політичну) структуру, щоб посісти в ній панівне становище й отримати якнайбільшу матеріальну вигоду. Мета клану — повне панування над структурою без її зміни. Приховуючи методи своєї діяльності, він водночас афішує власний вплив для розширення кола своїх прихильників.

Мафія — це група осіб, які намагаються досягти корисливих і владолюбних цілей не лише в рамках певної організації, а й суспільства загалом. Для того вони налагоджують зв'язки з владними структурами і чинять тиск на можновладців із використанням як законних, так і незаконних засобів. Мафія прагне впливати чи навіть формувати внутрішню та зовнішню політику держави задля задоволення своїх незаконних інтересів.

Об'єднання людей на основі родинно-земляцьких зв'язків впливають на суспільну думку, організовують підтримку певних політичних сил та акцій на основі різноманітних контактів між людьми певного кола, незалежно від відмінностей у світогляді, політичних поглядах, освіті, соціальному статусі.

 

Приховані групи інтересів є у будь-якому суспільстві, особливо активізуючи свою діяльність у кризові періоди. За загальним правилом, вплив прихованих угрупувань на політику тим більший, чим менш структурованими є основні, відкриті елементи соціальної структури. У посткомуністичних державах, зокрема й в Україні, до цього додається безпрецедентно сприятливий ґрунт для їх виникнення та функціонування: перерозподіл одержавленої власності за неусталених інститутів влади, слабкість та залежність судової влади, відсутність дієвого впливу з боку більшості суспільства, на прийняття важливих політичних та економічних рішень.

Попри помітні відмінності між різними видами груп інтересів і груп тиску, можна констатувати, що вони орієнтуються переважно на однакові напрями та способи впливу.

Основними напрямами їх діяльності є:

— вплив під час виборчих кампаній;

— вплив на законодавчий процес;

— вплив на кадрові питання;

— вплив на прийняття й виконання управлінських рішень;

— вплив на суд і судові рішення.

Найчастіше використовують такі безпосередні способи взаємодії з владними структурами:

— особисте послання політичному лідерові (главі держави) або верховному органові правління;

— забезпечення собі безпосереднього представництва у правлячій еліті;

— контакти між елітами, використання персональних знайомств і зв'язків з людьми при владі;

— вплив через бюрократичний (адміністративний) апарат.

— лобі (неформальні кулуарні об'єднання високооплачуваних представників або агентів груп, які чинять тиск на владні структури, використовуючи політичні, економічні, ідейно-психологічні засоби).

Поряд із прямим впливом застосовують і непрямий тиск, діючи через партії або через громадську думку, яка формується за допомогою засобів масової інформації.

Якщо охарактеризовані раніше способи для певних груп є недостатніми або неефективними, вони вдаються до масових акцій протесту (демонстрацій, пікетувань, страйків). Якщо ж влада і далі продовжує ігнорувати їхні вимоги, це може спричинити збройні конфлікти, повстання, революції.

Політологи виділяють такі основні чинники, що визначають впливовість зацікавлених груп:

— тип політичного режиму;

— рівень легітимності групи, що заявляє про свої вимоги;

— здатність групи застосувати певні санкції;

— ресурси, які має група (фінансове становище, рівень організованості, кількість членів).

Існує два основних підходи (дві дослідницькі парадигми) до вивчення впливу групових інтересів на політику: марксистська теорія класів і класової боротьби та теорія плюралістичного суспільства.

Згідно з марксистським ученням про класи, процес соціальної диференціації діє лише в напрямі поляризації суспільства на два основних класи (експлуататорів та експлуатованих); кожне класове суспільство має одну основну суперечність — щодо володіння засобами виробництва; політична влада завжди є явним або прихованим пануванням (диктатурою) одного класу над іншим. Вирішити цю основну класову суперечність, що має непримиренний (антагоністичний) характер, можна лише за допомогою революції.

Протилежним до охарактеризованого є ліберально-демократична теорія групових інтересів та їх ролі у політичному житті, що виявляється в теорії плюралістичного суспільства. Плюралісти погоджуються, що тенденція до дихотомізації суспільного поділу могла діяти в період раннього капіталізму, але заперечують її дії у сучасних розвинутих суспільствах. Останні мають складну соціальну структуру, різні групові інтереси (економічні, соціальні, культурні, професійні), тобто соціальний плюралізм. Групи перебувають у стані перманентного протистояння, яке не лише не підриває стабільності соціальної та політичної системи, а й сприяє їй. Адже в такій ситуації представникам зацікавлених груп доводиться постійно шукати шляхів до примирення, вести переговори, укладати союзи, тобто відмовлятися від політики силового тиску й формувати політичну культуру компромісів.

Перевагою плюралістичного суспільства є те, що суспільні групи мають змогу захищати власні інтереси, виступаючи на політичній арені як організовані сили. Р. Дал зауважує, що категорією політології є не соціальний чи культурний плюралізм у розумінні "багатоманітність", а саме "організаційний плюралізм", здатний перетворити групи інтересів на суб'єктів політичного процесу. Організаційний плюралізм у сфері громадського життя призводить до утворення партій, які є подальшою ланкою представництва й захисту специфічних групових інтересів політичними засобами.

Способи взаємодії організованих групових інтересів між собою та з владними структурами визначаються багатьма чинниками, зокрема й характером самих інтересів. З огляду їх сумісності, наявні три типи інтересів:

— спільні, або такі, що об'єднують різні групи;

— взаємозаперечуючі, або такі, що протиставляють групи одна одній;

— паралельні, або такі, що не впливають на взаємовідносини між групами.

Перший тип інтересів переважає там, де виникає спільна для усіх або багатьох груп потреба у вирішенні певної проблеми. Особливий випадок становить збіг інтересів у подоланні загрози існування суспільства, що спричиняє спільні дії населення під час війни, чужоземної інтервенції, природної катастрофи. Такі інтереси задовольняються об'єднаними зусиллями різних зацікавлених груп на підставі тимчасової або довготривалої згоди (консенсусу).

Другий тип інтересів — це ті, які взаємно заперечують один одного. Сам зміст цих інтересів, зіткнення інтересів створює перешкоди на шляху їхнього взаємного зіткнення. У таких випадках натрапляємо на різні форми силового протиборства.

Третій тип інтересів — такі, що існують паралельно, не перетинаючись, що й дає змогу задовольняти одні з них без особливих утрат для інших.


17.01.2014; 02:56
хиты: 134
рейтинг:0
Общественные науки
политология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь