В післявоєнні роки народ, який зазнав величезних втрат, виграв війну проти фашизму, незважаючи на помилки, прорахунки партійного керівництва, надіявся, що заслужив вдячність і шану від своєї держави, але сталося навпаки: сталінська машина репресій проти власного народу запрацювала і після великої перемоги.
Чим це можна пояснити?
По-перше – війна послабила пануючу радянську ідеологію, адже майже три роки українські землі перебували під фашистською окупацією і гітлерівською ідеологією;
по-друге – посилився страх Сталіна за скоєні ним злочини, помилки і прорахунки, боязнь неминучої відповідальності перед власним народом;
по-третє – всі перемоги приписувались Сталіну, який був осліплений славою і бажав повністю панувати в світі і державі, нав'язувати волю людині і народу.
Які основні напрямки дії сталінізму в післявоєнні роки?
1. Масове виселення з рідних місць цілих народів, звинувачення їх у зраді і пособництві.
В розпорядженні НКВС СРСР від 7 січня 1944 року зазначалося: "… усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спецтабору" (Красноярський край).
Така кара чекала і багатьох українців, але, як пояснив М. Хрущов на партійному з'їзді в 1956 році: "…їх було дуже багато, і не вистачило б вагонів і місця".
Найбільше відчули на собі репресії західні українці, півмільйона яких було депортовано лише у 1946–1948 роках, значна частина українського населення була примусово переселена із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина), в райони УРСР або у віддалені регіони Польщі внаслідок операції "Вісла" у 1944–1947 роках.
2. Особливо проявив себе сталінізм в післявоєнні роки в духовній, ідеологічній сфері з метою остаточного утвердження сталінсько-більшовицької ідеологічної доктрини. Проявом сталінізму стало грубе, некомпетентне втручання партійних органів в духовну сферу, заперечення художньої свободи, насадження авторитарних думок, звинувачення в "буржуазному націоналізмі", "космополітизмі", "низькопоклонстві перед Заходом" і т. д.