Папа Іван XXIII розпочав процес, який отримав у літературі назву aggiornamento ("надання сучасного вигляду"). Серед найвідомі-ших енциклік, які вийшли в світ за його понтифікату, були: "Mater et Magistra" (1961) та "Расет in Terris" (1963). В енцикліках, поряд з ідеями незмінності засад природного та Божого права, права Папи на їхню інтерпретацію, з'явилась додаткова вимога – необхідність участі Костелу в суспільних змінах. Враховано світоглядний, економічний і політичний плюралізм, властивий світському життю демократичних країн. Пролунав заклик до співпраці людей, які належали до різних конфесій та перебували під впливом відмінних філософських і політичних орієнтацій.
В енцикліці "Mater et Magistra" було проаналізовано права людини, зокрема: право на життя, на непорушність тіла, на володіння засобами, необхідними для забезпечення відповідного рівня життя (до них належали продукти харчування, одяг, житло, відпочинок, охорона здоров'я). Зазначалось, що людина має розраховувати на соціальне забезпечення з боку
держави у випадках хвороби, втрати працездатності, втрати годувальника, старості, безробіття. Подоланню багатьох проблем, які були властиві найманим працівникам, могло зарадити перетворення всіх працівників на власників. Приватну власність трактували як умову свободи, джерело розвитку господарності, ініціативи, працелюбства. Наголошувалось, що суспільна власність спричинює лінощі, падіння продуктивності праці, надмірні видатки. Справедливість у розподілі доходів мала ґрунтуватись на вимозі врахування особистих заслуг, доробку кожного індивіда.
Стосовно політичної проблематики не було проголошено єдиної, універсальної/оптимальної форми правління. Всі демократичні форми вважалися прийнятними, але модель "держави нічного вартового" була неприйнятною для Костелу.
Зазначалось, що будь-яка влада, в тім числі й державна, походить від Бога; заперечувався підхід, що джерелом влади є воля людей. Функції держави мали позиціонуватися в просторі від поміркованого інтервенціоналізму до положень доктрини "держави загального добробуту". Втручання держави в сферу економіки мало не лише не обмежувати свободу приватної ініціативи, а навпаки – сприяти підвищенню ефективності приватної ініціативи. Відповідно головними завданнями держави вважали турботу про благо суспільства, захист суспільного порядку та дотримання засад суспільної справедливості. Суспільний порядок мав засновуватись на визнанні
існування ієрархії людей і речей, тому всі, хто виступали проти цієї засади, руйнували визнані Костелом принципи організації суспільства.
Якісно новим положенням, яке отримало свій розвиток в енцикліках Папи Івана XXIII, була теза, що інтереси людини є первинними, вищими за інтереси держави. В міжнародних питаннях Папа активно виступав за мир і мирне співіснування держав з різним суспільним ладом, вирішення всіх спірних питань шляхом переговорів. У енцикліці "Расет in Terris" наголошувалось на необхідності вироблення нової концепції, яка була би здатною не допустити виникнення нових конфліктів, передусім військових. Також було вміщено заклик до заможних держав та ООН у наданні допомоги бідним країнам і народам. Вирівнювання величезних диспропорцій між країнами в цілому світі розглядали як умову встановлення тривалого миру на Землі.
Папа Іван XXIII виступив ініціатором скликання II Ватиканського собору, або XXI Вселенського собору, який розпочався 11 вересня 1962 р. і тривав до 1965 р. Відбулося чотири сесії Собору. На одній з них головував Папа Іван XXIII, а на трьох – його наступник Папа Павло VI (1963–1978). У підсумку роботи сесії було прийнято чотири конституції, дев'ять декретів та три декларації. Серед цих документів суспільно-політичних питань стосувалась Конституція про Костел у сучасному світі "Gaudium et spes" ("Радість і надія")" (1965). У ній наголошувалось, що походження влади від Бога не заперечує участі людей у визначенні засад і сфери реалізації влади та виборі тих, хто мав би реалізовувати владу. Зокрема зазначалось, що "...політична спільнота та публічна влада опираються на природу людини і належать до порядку, встановленого Богом; визначення форми устрою та вибір влади належать до компетенції вільної волі громадян"*30. Костел стосовно форм правління однозначно висловився на підтримку демократичного устрою: "...Костел оцінює демократію як систему, яка гарантує участь громадян у прийнятті політичних рішень, забезпечує можливість вибору та контролю власних урядів, а також, коли виникає в тому необхідність, – заміну їх у мирний спосіб іншими". В Конституції зазначалось, що влада має працювати заради загального добра, тобто сукупності умов суспільного життя, за яких люди могли повніше і швидше досягти власної досконалості. Жодна влада, в тім числі й демократична, не мала права порушувати прав людини, які походили з людської природи, створеної Богом. Костел не можна також ототожнювати з політичною спільнотою, оскільки вони незалежні й автономні у своїй сфері компетенції. Водночас наголошувалося, що Костел завжди готовий до співпраці з політичною спільнотою заради добра людей.
*30:
