Підтримка Ватиканом протягом значного періоду абсолютизму в Європі, критика лібералізму в умовах швидкого розвитку марксизму, поширення його впливу на робітників, з-поміж яких значну частину становили вірні Костелу, поставили перед церквою проблему суттєвого падіння рівня підтримки її позицій та дій на той момент і в перспективі. За цих умов у "Rerum novarum" фактично було проголошено про припинення опозиції Костелу щодо багатьох положень лібералізму та соціалізму. Визнавалось, що буржуазія остаточно перемогла аристократію, позитивну оцінку отримав розвиток демократії та релігійної толеранції. Енцикліка приймала тези соціалізму про існування значного суспільного розшарування та про необхідність обмеженої інтервенції держави в справи приватного капіталу для подолання найбільш кричущих суспільних проблем. Водночас у ній було відкинуто соціалізм у марксистській конструкції та заперечувалися засади "дикого" капіталізму. Соціалізм як наука й історичний феномен проголошувався хибним напрямом суспільного розвитку, який суперечив засадам католицизму. Особливої критики зазнала вимога впровадження суспільної власності, реалізація якої була здатна, на думку творців енцикліки, призвести до кризи і розпаду суспільства загалом.
У "Rerum novarum" також гостро критикували економічний імперіалізм, прагнення до максималізації прибутків одних за рахунок безмежної експлуатації інших та лібералізм, який був здатний призвести до втрати віри. В основі нового суспільного оновлення мало бути моральне оновлення, яке передбачало повернення до засад, викладених в Євангелії. Енцикліка визнавала права робітників на створення власних профспілок, які мали опиратися на зразки поширених у добу середньовіччя цехів і гільдій. Відповідно ідеї солідаризму протиставляли марксистським засадам класової боротьби. Були також сформульовані вимоги в соціальній сфері – охорона прав працівника через гарантування йому відпочинку в неділю, мінімального рівня оплати праці та тривалого працевлаштування. Справедлива оплата праці передбачала такий рівень, якого вистачало на утримання не лише самого робітника, а й родини, а також на заощадження, які б давали змогу найманому працівникові з часом придбати власність. Наголошувалось на принциповому значенні для суспільства збереження та підтримки приватної власності. Отже, енцикліка заклала самостійну конструкцію соціальної політики церкви, яка відрізнялась від ліберальної та марксистської, була їм альтернативою.
Наступним рубіжним етапом у формуванні суспільно-політичної доктрини був понтифікат Папи Івана XXIII (1958–1963) – Анджело Джузеппе Ронкаллі (1881–1963), відомого в літературі на прізвисько "добрий Папа Ян". Унаслідок того, що його попередники – Папа Пій XI (1922–1939)*29 та Пій XII (1939–1958) співпрацювали з фашистським режимом Б. Муссоліні та націонал-соціалістичним режимом А. Гітлера, Ватикан зазнав відчутної критики з боку ліберально-демократичних і "лівих" політичних сил.
*29:
