До цього класу належить близько 200 видів, поширених виключно в солоних водоймах. Мають складнішу будову, ніж поліпи, оскільки це плаваючі, рухливі організми. Тіло їх прозоре, у формі дзвона, зі щупальцями по краях, які мають жалкі клітини. Медузи на 98% складаються з води (рис. 33). Зовнішній опуклий бік тіла медузи називається ексумбрелсю, внутрішній увігнутий - субумбрелою.
Нервова система більш складна порівняно з гідромедузами. Крім дифузного плексуса, у них є 2 нервових кільця по краю дзвона - зовнішнє і внутрішнє, а також скупчення нервових клітин - гангліїв (гр. ganglion - «вузол»), розташованих біля органів чуття. Органи чуття знаходяться по краю дзвона вропаліях - видозмінених щупальцях. Кожен із ропалій несе один статоцист (гр. statos - «стоячий», kustis - «скриня») - орган рівноваги - та кілька очок. За допомогою статоцистів медузи також сприймають інфразвуки, що виникають від тертя морських хвиль об повітря. Цим пояснюється здатність медуз заздалегідь відчувати початок шторму і завчасно відпливати від берегів. На основі цієї властивості медуз учені-біоніки сконструювали прилад, який дає змогу передбачати наближення шторму за 15 годин.
З нижнього боку дзвона в медуз розташований рот, оточений ротовими лопатями, рясно вкритими жалкими клітинами. За допомогою лопатей медузи захоплюють здобич. Рот веде в шлунок, що утворює 4 кишенеподібних виступи, гастродерма яких містить переважно залозисті й травні клітини (гастральні нитки). Тут відбуваються процеси порожнинного та внутрішньоклітинного травлення. Від шлунка до країв дзвона розходиться система радіальних каналів, з'єднаних із кільце-вим, розташованим по краю дзвона. Стінки каналів вистелені епітеліальними клітинами з джгутиками, які забезпечують рух продуктів травлення, отже, виконують в основному транспортну функцію. Шлунок разом із каналами утворює характерну для медуз гастроваскулярну систему, що виконує функції травної і кровоносної систем. Живляться медузи планктоном, у тому числі й мальками риб.
Завдяки м'язовим волокнам краї дзвона скорочуються, вода виштовхується з-під нього, і медуза рухається в протилежному напрямку (реактивний рух).
Медузи роздільно статеві. Статеві залози - гонади - розвиваються із гастродерми шлунка. Дозрілі статеві клітини виходять назовні через рот. Із запліднених яєць розвиваються вільноплаваючі личинки - планули, які з часом прикріплюються до субстрату і перетворюється на невеликі окремі поліпи — сцифістоми. Шляхом поперечного поділу (стробуляції) поліп утворює дископодібні личинки - ефіри, що вільно плавають; з них розвиваються медузи.
Отже, у сцифомедуз, як і в гідроїдних поліпів, спостерігається чергування поколінь (метагенез): статевого - медузи і нестатевого - поліпа. Проте, на відміну від гідроїдних, у сцифомедуз поліпоїдна стадія розвинена слабо: сцифістоми дуже дрібні, вони ніколи не утворюють колоній. Гідромедузи невеличкі, менше сантиметра в діаметрі, а сцифомедузи (медузоїдна стадія) досягають чималих розмірів (аурелія буває в діаметрі до 40 см). У Чорному морі виявлено 3 види медуз: аурелія, або вухата медуза (Aurelia aurita), коренерот (Rhizostoma pulmo) і сидяча медуза (Lucernaria campanulata) (рис. 34).
В останні роки зафіксовано різке збільшення їх чисельності. Якщо в 1960-ті роки біомаса аурелії в Чорному морі, за підрахунками вчених, становила в середньому 700 тис. т, то через два десятиліття їх стало вже більше 40 млн. т. Однією з причин спалаху чисельності медуз є скорочення запасів планктоноїдних риб, які конкурують у живленні.
Коренерот отруйніший за аурелію; у людини він викликає опіки, які не проходять протягом кількох годин. Щоб уникнути опіку при зіткненні з цією твариною, її потрібно відштовхувати від себе за опуклу частину дзвона, де жалких клітин немає. У симбіозі з коренеротом перебувають мальки ставриди, які у випадку небезпеки знаходять притулок між ротовими лопатями та під дзвоном.
