На початку 19-го ст Росія поставила для себе два найважливіші завдання в зовнішній політиці країни: укріпити позиції на близькому сході (Кавказ, Балкани і Чорне море), а також виграти війну проти Франції, в якій вона брала участь. У 70-х роках був підписаний « Союз трьох імператорів» - Росії, Німеччині і Австрії. У зовнішній політиці Росії на сході сталася балканська криза унаслідок захисту Сербії і Герцеговини від Туреччини. 12 квітня 1877 року почалася російсько-турецька війна. Результатом став Сан-Стефанський мирний договір, а Сербія, Румунія, Чорногорія отримали абсолютну незалежність. Росія отримала нові території в Азії – Баязет, Батум, Ардаган. Після того, як в 1884 р. до складу Росії увійшла Туркменія, повністю закінчився процес приєднання Середньої Азії. На далекому сході Росія розвивала стосунки з Китаєм і Японією. За Пекінським договором 1860 років Росія отримувала край Уссурійський, і остаточно визначилися кордони країн. У 1855 році був підписаний перший російсько-японський договір. Стосунки з Америкою були зміцнені продажем Аляски в 1867 р. В цілому зовнішня політика Росії 19 століть була досить складною і неоднозначною і дуже залежала від міжнародного стану.
