Після тривалих дискусій Південне і Північне товариства визначили час спільного виступу — літо 1826 року (цар мав прибути на військові маневри в Україну). Але несподівана смерть Олександра I у Таганрозі (листопад 1825), невизначеність у питанні успадкування російського престолу (зречення Костянтина від престолу, яке імператорська родина зберігала в таємниці) підштовхнули змовників до негайних дій.
14 (26) грудня 1825 року у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві, Миколі I, члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання.
Від присяги новому царю солдати відмовилися й прийняли рішення йти на Сенатську площу. Відповідно до плану, передбачалися дії у трьох напрямах: 1)захоплення Зимового палацу та арешт царської родини; 2) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала центр Петербурга під прицілами своїх гармат; 3) встановлення контролю за діями Сенату, оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів.
З самого початку свого здійснення план зазнав невдачі. Сенатори рано-вранці присягнули імператору і роз'їхалися по домівках. Повстанці (понад 3 тис. солдатів на чолі з 30 офіцерами) чекали появи С.П.Трубецького. Але диктатора все не було. Трубецкой змінив повстанню. На майдані складалася обстановка, що вимагала рішучих дій, а на них-то і не наважувався Трубецькой. Був обраний новий диктатор — князь Євген Оболенський, який тричі намагався (марно) зібрати військову раду.
У цих умовах Микола і прибіг до посилки для переговорів з повсталими митрополита Серафіма і київського митрополита Євгенія. Обидва вже знаходилися в Зимовому палаці для подячного молебню з нагоди присяги Миколі. Думка послати митрополитів для переговорів з повсталими прийшла Миколі в голову як спосіб пояснити законність присяги йому, а не Костянтинові через духовних осіб, авторитетних у справах присяги, «архіпастирів». Але у відповідь на мову митрополита про законність необхідної присяги і жахах пролиття братської крові «бунтівні» солдати стали кричати йому з рядів.
Микола I перехопив ініціативу — повстанців оточили урядові війська. У їхньому розпорядженні були 36 гармат і кавалерія. Микола I віддав наказ стріляти по повстанцях картеччю. До вечора повстання було придушене. Намагаючись виправити становище та продовжити боротьбу, 29 грудня 1825 року члени Васильківської управи С.І.Муравйов-Апостол і М.П.Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в с. Триліси поблизу Василькова на Київщині. Проте вже 3 січня 1826 року [4] біля с. Ковалівки повстанці зазнали поразки в бою з переважаючими силами лояльних Миколі Iвійськ.
Причини поразки декабристів
- Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.
- Непідготовленість виступів.
- Повільність і нерішучість у діях повсталих.
- Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.
- Відсутність підтримки з боку народних мас.
Історичне значення повстання декабристів
- Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства в Росії.
- Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою.
- Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь.
- Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху
На Україну про події в столиці дізналися з запізненням. Двадцять дев'ятого грудня повстав Чернігівський полк на чолі з С. Муравйовим-Апостолом, але підняти всю армію не вдалося. Третього січня полк був розгромлений урядовими військами.
