Після краху імперії Наполеона міжнародний престиж Росії значно зріс. Олександр I і інші європейські монархи, його союзники, скористалися перемогою над Наполеоном для реставрації реакційних, так званих легітимних, режимів. У результаті вирішення цього завдання між країнами-переможницями виникли гострі суперечності, головним чином з територіальних питань. У вересні 1814 р. з ініціативи Росії, Англії, Австрії і Пруссії в Відні зібрався міжнародний конгрес, на якому були присутні 216 представників усіх європейських держав (крім Туреччини). Віденський конгрес засідав до червня 1815 р. на ньому виникли територіальні суперечки між Австрією і Пруссією через Саксонії, між Росією, Австрією і Пруссією через території герцогства Варшавського. Складні інтриги вів англійський кабінет, який прагнув зміцнити свої позиції на Європейському континенті. Суперечності загострилися до того, що на початку січня 1815 Австрія, Англія, Баварія і Франція уклали «оборонний» союз, спрямований проти Росії. Виникла загроза військового конфлікту, і тільки прихід Наполеона до влади у Франції в кінці березня 1815 відсунув ці розбіжності на другий план і змусив європейські держави швидко вирішити спірні територіальні питання. Вони прийняли декларацію, яка проголошувала Наполеона «ворогом людства» та поклало початок створенню нової, сьомий за рахунком, антинаполеонівської коаліції. На заключному етапі Віденського конгресу (28 травня 1815 р.) частина Саксонії передавалася Пруссії, а герцогство Варшавське - Росії (за винятком ряду його територій, які відходили до Австрії і Пруссії). 6 червня 1815 був розгром Наполеона в битві при Ватерлоо. Союзні війська знову вступили в Париж. Наполеон був позбавлений влади і засланий на острів Святої Єлени в Атлантичному океані.
14 вересня 1815 Олександром I, Францем I та Фрідріхом-Вільгельмом III був підписаний акт про створення Священного союзу. До нього невдовзі приєдналися майже всі монархи Європи, за винятком турецького султана як «нехрістіаніна» та Англії, яка не побажала формально пов'язувати себе цим договором. Метою Священного союзу було збереження встановленої Віденським конгресом системи нових державних кордонів, зміцнення колишніх феодальних династій, придушення революційних і національно-визвольних рухів. Для вжиття заходів проти наростаючого після 1815 р. революційний рух в європейських країнах періодично скликалися конгреси Священного союзу. Перший з них зібрався в 1818 р. в південному німецькому місті Аахені, на якому прийняли рішення про виведення окупаційних військ союзних держав з Франції, вона увійшла в Священний союз. Було розглянуто питання про заходи боротьби з революцією в будь-якому з європейських держав. Другий конгрес відбувся в кінці 1820 - початку 1821 р. у м. Троппау (нині Опава) на території Австрії і Лайбахе (нині Любляна). Він проходив в обстановці палахкотіли революцій в Португалії, Іспанії, Неаполі та П'ємонті. Конгрес прийняв рішення про «право» втручання у внутрішні справи інших держав з метою ліквідації виниклих у них революцій. Конгрес дав санкцію Австрії на придушення революцій в італійських державах - Неаполі та П'ємонті. Третій конгрес відбувся в 1822 р. в італійському місті Вероні і був присвячений іспанським справах. Він санкціонував французьку інтервенцію в 1823 р. в Іспанію для придушення там революції.
Учасникам Священного союзу в кінцевому рахунку не вдалося ні відновити повною мірою колишні феодальні порядки в Європі, ні запобігти періодично спалахували протягом всієї першої половини XIX ст. революції. Та й самі монархи розуміли незворотність процесів, що відбувалися в їхніх країнах під впливом Французької революції XVIII ст. і пройшла смуги наполеонівських воєн. Тому творці віденської системи вимушені були лавірувати, йти на компроміси. Сама віденська система виявилася нетривкою чинності гострих суперечностей між її учасниками через вплив на європейську політику і у сфері «східного питання».
