Перший етап (від початку вторгнення до Бородинської битви). 12 червня 1812 війська Наполеона перейшли р. Німан. Їхнє головне завдання полягало в тому, щоб не допустити об`єднання армій Барклая де Толлі і Багратіона та розгромити кожну з них окремо. Відступаючи з боями і маневруючи, російським арміям з великими труднощами вдалося з`єднатися під Смоленськом, але під загрозою оточення, після кровопролитних боїв, 6 серпня вони змушені були залишити зруйноване й палаюче місто. Уже на цьому етапі війни Олександр I, намагаючись заповнити нестачу війська та з огляду на підйом патріотичних настроїв суспільства і народу, видав розпорядження про створення народного ополчення та розгортання партизанської війни. Враховуючи числені пропозиції військових та громадських діячів, Імператор також підписав Наказ про призначення Головнокомандуючим Російською Армією М.І.Кутузова.
Таким чином, перший етап характеризувався перевагою сил агресора, окупацією російських територій. Крім московського напрямку наполеонівські корпуси рушили на Ригу, а також на Київ, де були зупинені військами генерала Тормасова. Але вирішальної перемоги Наполеон так і не домігся, його плани були зірвані, а опір з боку Росії почав набувати загальнонародний характер.
Другий етап (від Бородино до битви за Малоярославець). 26 серпня 1812 року відбцвся знаменитий Бородинський бій, в ході якого французькі війська люто атакували, а росіяни – мужньо захищалися. Обидві сторони зазнали важких втрат. Згодом Наполеон оцінював Бородинський бій як найжахливіший з усіх, даних ним битв і вважав, що французи в ньому показали себе гідними отримати перемогу, а росіяни здобули право бути непереможними. Головна мета Наполеона – розгром російської армії – знову не була досягнута, але росіяни, заради зменшення втрат і збереження армії, за наказом Кутузова вранці відійшли з поля бою.
Після наради в підмосковних Філях керівництво армії прийняло рішення про залишення Москви неприятелеві. Населення почало евакуацію, в Москві запалали пожежі, військові склади виявилися знищеними або вивезеними, а в околицях діяли партизани.
У результаті вмілого маневру російська армія пішла від переслідування французів і розташувалася на відпочинок і поповнення в таборі під Тарутине на південь від Москви – одночасно прикриваючи тульські збройові заводи і ще не розорені війною хлібні південні губернії. Наполеон, перебуваючи в Москві, намагався укласти мир з Росією, але Олександр I проявив твердість духу і відкинув всі його пропозиції. Залишатися в розореній Москві було небезпечно, у Великій армії почалося бродіння і Наполеон повів свою армію до Калуги. 12 жовтня біля Малоярославця наполеонівські війська зіштовхнулися з військами Кутузова і після запеклого бою змусили відступити на спустошену війною Смоленську дорогу. З цього моменту стратегічна ініціатива перейшла до російської армії. До того ж активно запрацювала, за висловом Л.Н. Толстого, дубина народної війни – партизанські загони, що створювалися як поміщиками і селянами так і російським командуванням, і завдавали відчутних ударів по ворогу.
Третій етап (від Малоярославця до розгрому “Великої армії” та звільнення території Російської імперії). Просуваючись на Захід, постійно втрачаючи людей від хвороб, голоду, зіткнень з козаками та партизанами, Наполеон привів до Смоленська лише 50 тис. чол. Кутузовська ж армія йшла паралельним курсом і весь час загрожувала відрізати шляхи до відступу. У боях біля села Червоне і на річці Березіна французька армія була фактично знищена. Наполеон передав командування залишками своїх військ Мюрату, а сам втік до Парижу.
25 грудня 1812 року Імператор Олександр I видав Маніфест про закінчення Вітчизняної війни.
