14 червня 1807 Наполеон Бонапарт розгромив під Фрідланде російську армію Беннігсена. Олександр I, отримавши цю звістку, наказав Лобанову-Ростовському їхати до французького табору для переговорів про мир. Генерал Калькрейт також прибув до Наполеона від імені пруського короля, але Наполеон всіляко підкреслював, що укладає угоду саме з російським імператором[1]. Наполеон в цей час перебував на березі Німану, в містечку Тільзиті; російська армія і залишки пруської перебували на іншому березі. Князь Лобанов передав Наполеону бажання імператора Олександра особисто зустрітися з ним.
Обидві сторони не хотіли продовжувати війну через втому солдатів. Окрім того, Олександр I побоювався польського національного пробудження у випадку тривалого конфлікту.
25 червня 1807, обидва імператори зустрілися на плоту, поставленому посередині річки Німан, і близько години розмовляли віч-на-віч у критому павільйоні. На другий день вони знову бачилися вже в Тільзиті; Олександр I був присутній на огляді французької гвардії. Наполеон бажав не тільки миру, але і союзу з Олександром, він пропонував свободу дій щодо захоплення Росією Балканського півостріва, який належав Османській імперії, та приєднання до Росії шведської Фінляндії. Як винагороду Наполен бажав отримати п'ятирічну підтримку у протистоянні з Англією, яка передбачала приєднання Росії до антиаглійської континентальної блокади та закриття її портів для англійських торгових кораблів. Олександр за допомогу Франції хотів отримати ще й Константинополь, на що Наполеон не погоджувався. Сподівання Наполеона були надто оптимістичними, і це йому самому довелося незабаром визнати: Олександр зі своєю лагідною посмішкою, м'якою промовою, люб'язним поводженням був зовсім не такий поступливий, як хотілося б його новому союзнику. «Це справжній візантієць» (фр. C’est un véritable grec du Bas-Empire) — говорив Наполеон своїм наближеним.
Зрештою, Олександру I довелося йти на поступки — зокрема, щодо долі Пруссії: більше половини пруських володінь були відібрані Наполеоном у Фрідріха-Вільгельма III. Провінції на лівому березі Ельби були віддані Наполеоном новоутвореному королівству Вестфалія, де сідав на трон Жером Бонапарт. Відновлювалася Польща — однак не з усіх колишніх провінцій, а тільки пруської частини під назвою Варшавського герцогства. Росія отримала як компенсацію Білостоцькі землі, де було утворена Білостоцька область. Гданськ (Данциг) ставав вільним містом. Всі монархи, що були раніше поставлені Наполеоном, визнавалися Росією і Прусією. На знак поваги до російського імператора (фр. en considération de l’empereur de Russie) Наполеон залишив пруському королю стару Пруссію, Бранденбург, Померанію та Сілезію. На випадок, якби імператор французів побажав приєднаня до своїх завоювань Ганноверу, вирішено було компенсувати це Прусії територіями на лівому березі Ельби.
Головний пункт Тільзитської угоди не був тоді опублікований: Росія і Франція зобов'язалися допомагати один одному у будь-яких наступальних і оборонних війнах, де цього потребуватимуть обставини. Цей тісний союз усував єдиного сильного суперника Наполеона на континенті; Англія залишалася ізольованою, обидві держави зобов'язувалися всіма заходами спонукати інші країни Європи дотримуватися континентальної антианглійської блокади. 8 липня 1807 французько-російський договір був підписаний обома імператорами.
Другий договір, між Францією та Прусією, був підписаний наступного дня, 9 липня.
Умови договору
- Землі, що залишилися за королівством Пруссія після Тільзитського миру 1807 року (коричневий колір)
- Росія і Франція зобов'язувалися допомагати один одному у будь-яких наступальних і оборонних війнах, де цього потребуватимуть обставини.
Росія зобов'язувалася
- Визнати всі завоювання Наполеона.
- Визнати Рейнський союз.
- Визнати Жозефа Бонапарта королем неаполітанським, Людвіка Бонапарта — королем голландським, Жерома Бонапарта — королем вестфальським.
- Приєднатися до антианглійської континентальної блокади (таємна угода) і повністю відмовитися від торгівлі зі своїм головним партнером (зокрема, умови мирного договору зобов'язували Росію повністю припинити експорт конопель до Великої Британії).
- Вивести своє військо з Молдови та Волощини, завойованих у Османської імперії.
- Не перешкоджати Наполеону у встановленні контролю над Іонічними островами (за кілька місяців вони увійшли до складу Іллірійських провінцій Франції).
Франція визнавала
- і гарантувала суверенітет князівства Ольденбург і ряду інших малих держав, де правили німецькі родичі російського імператора.
- свободу дій Росії щодо захоплення шведської Фінляндії
Пруссія ставала залежною від Франції й погоджувалася на передачу половини своєї території:
- з колишніх польських володінь утворювалося Герцогство Варшавське, залежне від Франції.
- провінції на західному березі Ельби передавалися новоутвореному королівству Вестфалія
- Білостоцька область відходила Російській імперії
- провінцію Котбус отримувало королівство Саксонія
- Гданськ (Данциг) стає вільним містом
- скоротити чисельність армії до 40 тис.
- виплатити Франції 100 мільйонів франків
Наполеона Тільзитський мир підніс на вершину могутності, а імператора Олександра поставив у скрутне становище. З 1807 року Наполеон починає проводити набагато сміливішу політику в Європі, ніж раніше.
Фактично, співпробітництво між Росією і Фрацією закінчилося в 1810, коли Олександр почав надавати доступ до своїх портів для суден нейтральних країн. Остаточно мир було розірвано у 1812 році, коли Наполеон з військом перетнув річку Німан і почалася французько-російська війна
