В 1818 р. Олександр І дав міністру юстиції Н.Н. Новосильцеву таємне поручення підготувати " Державну уставну грамоту" для Росії у дусі принципів польської Конституції 1815 р. До 1820 р. текст Грамоти був готовий і схвалений царем. В ній знайшли відображення ідеї політичної свободи, представницьке правління, буржуазний федералізм, але вона не обмежувала самодержавної влади царя і не змінювала станову структуру суспільства. Через революційні події у Європі Маніфест по запровадженню цього документа був відхилений.
Передумовою до створення даного законопроекту можна вважати кризу російської системи управління на всіх рівнях, який став очевидним на початку 19 століття. Механізми, довгий час оберігали громадський спокій, в одночас застаріли і вимагали термінової заміни. Така ситуація склалася в силу ряду причин. По-перше, в країнах Європи в той час відбувалися бурхливі перетворення. Революція у Франції, війни Наполеона не могли не вплинути на розвиток державності в Росії. Крім того, внутрішні процеси, характерні для суспільного життя країни, що визначали вектор її розвитку протягом довгого часу, увійшли в протиріччя з новими вимогами, висунутими зовнішньополітичної ситуацією.
Цей документ передбачав створення в Росії Державного сейму (парламенту), що складається з Посольській Хати і Сенату.
Крім того, Статутна грамота Російської Імперії мала на увазі створення двопалатної системи управління на місцях.
Відповідно до документа, за царем закріплювалося право на вето і право законодавчої ініціативи. А державний сейм повинен був затверджувати закони і бюджет. Передбачалося, що членів парламенту обиратимуть від дворянських зборів і міських спільнот.
