Питання про ціннісний характер культури тісно пов'язане із проблемою ціннісних аспектів міжкультурної комунікації.
Під комунікацією розуміється спілкування як процес соціальної взаємодії, взятий у знаковому аспекті.
На рівні людського спілкування засобами комунікації стають різні соціально вироблені і фіксовані в певній культурі знакові системи (вербальні і невербальні).
Відомий німецький філософ К. Ясперс (1883-1969) визначав комунікацію як взаємозалежність, протилежну договору, що повинна ґрунтуватися на усвідомленій духовній спільності ("контакт - замість контракту").
Міжкультурна комунікація, таким чином, - це процес взаємного зв'язку і взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями і навичками носіїв різних типів культур.
У процесі такого спілкування передається і засвоюється соціальний досвід, формуються історично визначені типи особистостей.
Можна виділити пряме міжкультурне спілкування (безпосередній контакт) і непряме, коли між партнерами існує просторово- часова дистанція. К. Ясперс називав комунікацію "безмежним взаємним перебуванням у бесіді". Особистий контакт має велику силу емоційного впливу, у ньому діє соціально-психологічний "механізм" зараження та наслідування. Особливу роль відіграє мова і так звана паралінгвістична система інформації (мова міміки і жестів), у якій закріплені певні соціальні значення.
Особливості міжкультурного спілкування визначаються й особливостями спілкування усередині культури. Комунікативним аспектам культури присвячені роботи Б. Маліновського, Й. Гейзинга, М. Еліаде, в яких культура розглядається як специфічно людський спосіб спілкування.
Важливо відзначити, що спілкування виникає між суб'єктами, які мають подібності та розбіжності, діють у різних ціннісних полях. Тому багато проблем спілкування концентруються саме навколо поняття цінності, а також пов'язані з потребами й установками, що формуються культурою. В Америці вищими цінностями є демократія, ліберальні свободи, вільне підприємництво, тоді як у Єгипті більше значення мають кланові цінності, пов'язані з дотриманням ісламських правил пристойності. Якщо ми хочемо, щоб спілкування було успішним, ми повинні не тільки усвідомити, що є найбільш цінним для нас, а й також що є цінним для тієї культури, з представниками якої ми вступаємо в контакт. Нам можуть не подобатися ті речі, які уявляються найбільш цінними іншим, але ми повинні визнати важливість цих цінностей для них, а вони - визнати важливість наших цінностей для нас.
Культура, таким чином, може розумітися як певна форма присвоєння індивідом колективного досвіду. Вона слугує для "самодетермінації індивіда в обрії особистості" (Біблер В. С.), але вона також обмежує "свободу маневру" цієї особистості в культурному просторі певного соціуму. Комуніканту весь час пропонуються готові форми мови, прецедентні висловлення, цитати, стереотипи, жорстко пов'язані з певним змістом.
Виділяють різні типи та рівні суб'єктів культури, спілкування між якими можна розглядати як міжкультурне. Можна говорити про культуру нації, субкультуру, контркультуру, а також про культуру окремої соціальної групи, спілкування між представниками даних спільнот містить елементи, що становлять міжкультурну комунікацію. До міжкультурного спілкування відноситься також спілкування між представниками різних цивілізацій як культурних суперсистем.
У некласичній філософії буття протиставляється сущому. Представники філософії життя (або волюнтаризму) Шопенгауер та Ніцше розводять суще (світ в уявленні) і справжнє буття (світ волі). Воля втрачає риси предметності, оформленості, речі, вона не є сущим, до неї не застосовують категорії сущого (причинність, необхідність, дійсність). Протиставлення буття сущому є домінуючим у феноменології та екзистенціалізмі. У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як жива діяльність, позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості, на думку Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами його свідомості. У сприйманні дається (конституюється) реальна річ, у вірі - цінності, у фантазії - міфічні образи. Буття розпадається на різні сфери, відповідно до актів, в яких воно конституюється (матеріально-просторовий світ, живі істоти, людина і соціальний світ, формально-логічні предмети, матеріально-змістовні поняття тощо). Актами свідомості є - сприймання, пригадування, міркування, мріяння, переживання. Феноменологія розгортає широку картину конституювання свідомістю (буття) предметностей різного роду (суще). Причому людська свідомість завжди активна. Людина через переживання (що дано їй безпосередньо) здатна сприймати світ. Основна суть свідомості (буття) в осмисленні дійсності. Екзистенціалізм в особі Гайдеггера критикує класичну філософію за те, що вона звела буття до сущого, розчинила буття в сущому. Буття - це не щось поза людиною, протилежне людині, що можна виразити в понятті і перевести в технологію. Буття як смислова єдність всього сущого існує в світі тільки через існування людини. Отже, вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина) виводяться з існування (екзистенції) людини. Гайдеггер розкриває проблему буття через розгляд буття людини, критикуючи Гуссерля за те, що він розглядає людину як свідомість (тим самим як знання), тоді як треба розуміти її як буття - "тут буття" (Dasein), якій властива відкритість, буття-в-світі і розуміння буття. Буттєву структуру людини Гайдеггер називає екзистенцією. Буття, що охоплює нас є світом і трансценденцією. Буття, яке є ми, називається існуванням, свідомістю взагалі, духом або екзистенцією. Це приблизна відповідь. Подивіться ще феноменологію та екзистенціалізм.
