Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються найперші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архетипи колективного світосприйняття та самоусвідомлення. І в подальшому своєму розвитку культура не розриває своїх зв'язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах певної соціальної спільності людей. За твердженнями О.Шпенглера, джерелом культурного творення постає душа певного народу.
Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це явище складне, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так і за змістом.
Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття.
Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.
У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.
В більшості випадків культура розуміється та оцінюється однобічно: ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципової незамінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, називають космополітами, а то й інтернаціоналістами; ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи — шовіністами); ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до культури.
