Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють такі її види: загальнолюдську, елітарну, народну, масову та різновиди: субкультуру, контркультуру,антикультуру.
Загальнолюдська культура - це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Кожне суспільство має певну сукупність культурних зразків, які сприймаються усіма членами суспільства. Така сукупність називається домінуючою або загальною культурою. Водночас окремі групи суспільства розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються усіма членами суспільства, тобто формують свою культуру, яка відрізняється від загальної і називається субкультурою. У субкультурі зберігається загальна культура, але виникають додаткові елементи, які забезпечують регулювання зв'язків у відповідних соціальних інститутах - військова, лікарська, сімейна. Субкультура не відмежовується і не протистоїть пануючій культурі, а співіснує паралельно з нею.
Роль молодіжних субкультур виявляється в значенні межової, пограничної зони культури, що накопичує, провокує позитивні і негативні "відхилення", які можуть мати культурно-творчий або деструктивний характер, сприяючи пошуку необхідних новим соціальним змінам культурних моделей. В той же час існує молодіжна культура соціальне і культурно толерантної молоді, яка не замикається в межах особливого мікросвіту субкультури, а ідентифікує себе з існуючою "зовнішньою" культурою дорослих, і прагне за своїм віком до інновацій, інтенсивно освоює і творить культуру.
Елітарна культура - це сукупність зразків, які належать до класичних взірців витончених мистецтв, музики, літератури, призначених для культурної еліти суспільства. Створюється вона фахівцями високого класу.
У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації виникає масова культура - особливий спосіб буття культури, що продукується і відтворюється за допомогою засобів масової комунікації, які культивують спрямованість на стандартизацію системи домінуючих матеріальних і духовних цінностей, типів соціальної поведінки, уявлень, думок тощо. Вона з'явилась у середині XX ст., коли засоби масової інформації стали доступними усім прошаркам населення. Масова культура витісняє як елітарну, так і народну. їй властива зорієнтованість на масове невибагливе сприйняття, поверховість і стандартизація.
Народна культура (аматорська) створюється людьми, що не мають професійної підготовки і пов'язана з життям народу. Це - казки, легенди, міфи, пісні, танці.
Контркультура - це субкультура, цінності ті норми якої суперечать цінностям і нормам пануючої культури. Даний термін був запроваджений Т.Роззаком після студентських бунтів 60-х рр. XX ст., а теоретиками контркультури можна вважати таких філософів, як Г.Маркузе та Ж.-П.Сартр. Характерними ознаками контркультури були критика репресивності сімейного життя, буржуазних цінностей, заклик дати людині можливість робити те, що вона хоче і т.п.
Контркультура, звичайно, - теж культура. Але вона спрямована проти, так би мовити, соціального "болота" (вираз Ніцше), того звичного і вже давно застарілого, яке слід змінити. Контркультура в усі часи направляла свої зусилля проти байдужості та заспокоєності, лицемірства, «буржуазності» і соціального конформізму (пристосуванства, однодумності).
Контркультура вимагала від суспільства більшої свободи для самореалізації особистості, повного вивільнення підсвідомих сил і потягів під соціального контролю, оновлення всіх людських зв'язків і контактів і т. п. Таким чином, виражався соціальний протест проти заорганізованості суспільства. Відповідними стали і передбачувані засоби досягнення поставлених цілей «звільнення» - і вживання наркотиків, і релігійний екстаз, і неформальні зв'язки між людьми, об'єднаними в невеликі групи - альтернативні комуни.
Контркультура зазвичай буває викликана кризовим станом суспільства, дегуманізацією суспільних відносин. Ця дегуманізація проявляється у приниженні значущості окремої особистості, бюрократизації, відчуженні людини від суспільства (від політики, праці, культури), кризою та втратою авторитету системи освіти та виховання.
Контркультура також ототожнюється з молодіжною субкультурою 60-70 р.р., що відбила критичне сприйняття сучасної культури, заперечення нею т.зв. «Культури батьків». Для американської молодіжної контркультури того часу була характерною відмова від стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, основні цінності якого - респектабельність, соціальний престиж, матеріальне благополуччя, але при тому вона не була зорієнтована і на культуру елітарну. Відмова виявлялась, як правило, в негативному ставленні до визнаних культурних досягнень людства, екстравагантності мислення, поведінки, зовнішнього вигляду. Ідейно-теоретичне підґрунтя американської молодіжної контркультури являло собою довільне й еклектичне поєднання різноманітних положень екзистенціалізму, фройдизму, марксизму, анархізму східної філософії, релігії та ін.. Позитивні лозунги контркультури виходили з трьох основних положень: 1) виховання нового типу особистості, з новими формами свідомості й дії; 2) формування нових стосунків між людьми; 3) формування і прийняття нових цінностей, соціальних і моральних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв. Для практичного втілення цих положень організовувалися різноманітні комуни. Невід'ємними складниками контркультури були наркокультура та сексуальна революція.
В останні 80-100 років активізувалася антикультура, що позначає такі суспільні явища, процеси та ідеї, які суперечать принципам гуманізму. Спочатку вона вразила Захід, а після 1991 року активно впроваджується в російську та українську дійсність. Основні риси антикультури:
1) постійна спрямованість до теми смерті, некрофилия: нескінченні романи й фільми жахів, катастроф, трилери, бойовики й т.п., інформаційна некрофілія в засобах масової інформації;
2) проповідь-пропаганда анормального в різних його видах: театр абсурду; філософія абсурдизму; психоделічна філософія; наркотична антикультура; романтизація злочинця (коли антигерої-злочинці зображуються як герої), надмірна увага до відхилень у сексуальному поводженні (садизму, мазохізму, гомосексуалізму); пристрасть до зображення психопатології, хворобливих проявів людської психіки;
3) нігілізм стосовно старої культури, розрив з нею або спроби її "осучаснення" до невпізнанності, одним словом, порушення балансу між традиціями й новаторством на користь останнього; новаторство заради новаторства, змагання за те, щоб своїм "новаторством" сильніше здивувати, уразити уяву глядача, читача, слухача.
4) войовничий ірраціоналізм: від постмодерністських вивихів до вихваляння містицизму.
Одним словом, добро, краса, істина - фундаментальні людські цінності, на яких ґрунтується життя, - діячів антикультури майже не цікавлять, а якщо й цікавлять, то тільки в обгортці-оточенні анормального (такого, що відхиляється, або патологічного).
Антикультура - це надмірний розвиток певних тіньових сторін культури, ракова пухлина на її тілі. Небезпека антикультури не тільки в прямій дії на свідомість і поведінку людей. Вона мімікріює, маскується під культуру. Люди нерідко обманюються, потрапляють на вудку антикультури, приймаючи її за культуру, за досягнення культури. Антикультура - хвороба сучасного суспільства. Вона руйнує культуру, руйнує людське в людині, вона вражає людину зсередини, її дух, свідомість, тіло.
Феноменом антикультури є тоталітарна держава. Віддати людині волю, якої у неї нібито не було, а потім узурпувати її волю. Зняти з людини «одяг» культури, і, залишивши її «голою» і беззахисною, запропонувати один єдиний вихід - жити й підкорятися загальним законам, або не жити зовсім. Така філософія тоталітаризму.
Культура - це те, що зв'язує людину з минулим, дає їй пам'ять. Культура є форма одночасного буття й спілкування людей різних - минулих, дійсних і майбутніх - культур. Людина, позбавлена культури, губить зв'язок з минулим, він стає відірваною від свого коріння, самотньою і беззахисною. Знищення культури є одночасне знищення пам'яті. «Щоб знищити націю, треба знищити її пам'ять», - писав Гітлер в «Mein Kampf».
Антикультура дає людині уявну свободу й, на відміну від культури реальної, культури позитивної, котра йде від людини й народжується в суспільстві, антикультура нав'язується суспільству через систему пропаганди з метою трансформації суспільного мислення й життя. Руйнуючи культуру й моральність, диктатор змінює систему цінностей, будує нову антиморальність, нову антикультуру, тим самим йому вдається вплинути на спосіб мислення людини.
Прикладом антикультури є фашистська політика, різні прояви расизму, тероризму.
