Традиційне розуміння власності як економічної категорії є вираженням відносин присвоєння засобів виробництва і створюваних за їх допомогою матеріальних благ у процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання. Тут фіксується увага на тому, що факт належності матеріальних благ суб'єкту повинен визнаватися не тільки ним самим, а й іншими суб'єктами, тому виникає право власності як суспільне відношення. Позиція, згідно з якою у власності вбачається лише відношення людини до речі підкреслює онтологічний момент, тобто розглядає відношення власності як відображення реальної взаємодії власника з його майном.
Власність як категорія існує незалежно від волі та свідомості людей. Ще в законах Клісфена (509 р. до. н. е.) і Солона (594 р. до. н. е.) зазначалося, що закони не створюють відносин власності, а лише закріплюють ті відносини, котрі фактично склалися в суспільстві.
Відносини власності є об'єктивно-суб'єктивними відносинами, де об'єктом виступають матеріальні умови виробництва і життя людини (засоби виробництва і робоча сила), а також результати виробництва (матеріальні блага і послуги), а суб'єктами — людина, спільноти, асоціації, трудові колективи, представники держави. Власність на матеріальні умови виробництва і власність на робочу силу забезпечує рівність факторів виробництва в ринковій економіці в тому розумінні, що вони не можуть існувати один без одного в процесі виробництва.
Головним, визначальним у змісті власності є присвоєння, яке є відчуженням об'єкта власності суб'єктом від інших суб'єктів. Від власності як певної форми присвоєння і відчуження потрібно відрізняти володіння, користування і розпорядження. Підприємець у ринковій економіці може не бути власником, але обов'язково повинен мати права володіння, користування і розпорядження — тріаду повноважень власності.
Поліморфізм власності — це наявність її найрізноманітніших форм. Але найбільше значення і поширення мають державна і приватна власність. Базою застосування державної форми власності є ті форми економіки, в яких об'єктивно велика потреба в прямому централізованому управлінні, здійсненні державних інвестицій, в яких орієнтація на прибуток не є критерієм, достатнім для функціонування в громадських інтересах. Сюди належать такі види діяльності, які виникли в процесі розвитку суспільних виробничих сил, котрі можуть функціонувати як спільні (як єдине ціле), завдяки чому об'єктивно утворюється державна форма управління ними та їх матеріальною основою (засоби масової інформації, соціальна і виробнича структура, екологічний захист, фундаментальна наука і науковомісткі виробництва.
Сьогодні за величезної різноманітності форм власності "недержавною" є власність не тільки окремих громадян, ай кооперативів, асоціацій, народних підприємств. Відповідно до цього в західній економічній теорії та практиці ствердилось уявлення, згідно з яким під приватною власністю розуміється кожна недержавна форма власності. Держава виступає як представник всього суспільства, а інші суб'єкти власності уособлюють лише частину суспільства і тому правомірно вважати їх представниками приватної власності.
До приватної власності можна віднести: домашнє господарство як економічну одиницю, котра здійснює виробництво продукції та надання послуг для власних потреб; легальні приватні підприємства, які діють відповідно до законодавства (підприємства будь-якого розміру — від індивідуального, кустарного виробництва до великих підприємств); нелегальні приватні підприємства у складі "тіньової економіки" (вся діяльність у сфері виробництва товарів і надання послуг, яку приватні особи здійснюють без дозволу влади, тобто поза законом); кожний вид використання приватного господарства або особистих заощаджень — від торгової діяльності в різних масштабах до грошових операцій між приватними особами.
Приватна власність у своєму функціонуванні набуває рис суспільного характеру. Власники приватного майна несуть таку економічну і правову відповідальність, задовольняють певні потреби, як і державні, а також колективні підприємства. В сучасному цивілізованому суспільстві змінився статус і самої приватної власності. Вона виступає не лише в державній, колективній, акціонерній, а й у формі особистої власності, взаємозв'язок приватної та особистої власності дає змогу зрозуміти сутність інтелектуальної власності.
