Суспільство — це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів. Як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу. Суспільство виникло в процесі розвитку природи і з самого початку мало характерні риси:
1. специфічна системна організація, що відрізняється від інших матеріальних систем особливою структурною базою, яка поєднує в собі матеріальне і духовне виробництво, різні форми суспільних відносин, соціальну структуру, політичні інститути тощо.
2. суспільство володіє особливим механізмом передачі інформації і способом успадкування.
3. головною відмінністю соціальної матерії від інших її форм руху є те, що вона поєднує в собі не лише матеріальні, а й духовні процеси, свідомість.
Суспільство — це система, що постійно розвивається. У своєму розвитку воно послідовно проходило певні закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в соціальних критеріях. Головними показниками розвитку суспільства завжди були: характер суспільних відносин, рівень духовності людського фактора, рівень демократичності соціальних структур.
Виходячи із цього, характерними рисами сучасного суспільства є:
1. глобальні маштаби виробництва матеріального і духовного
2. утвердження демократичних форм життєдіяльності
3. інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієї системи суспільних відносин
4. випереджаючий розвиток науки і духовної культури загалом відносно всіх інших сторін сучасного суспільства
Сучасна соціальна філософія виділяє чотири основні характеристики суспільства : самодіяльність, самоорганізація, саморозвиток, самодостатність. Самодіяльність, самоорганізація і саморозвиток в тій чи іншій мірі властиві не лише усьому суспільству в цілому, але і окремим елементам. Але самодостатнім може бути тільки суспільство в цілому. Жодна з систем, в нього що входять, самодостатньою не є. Тільки сукупність усіх видів діяльності, всі разом узятісоціальні групи, інститути (сім'я, освіта, економіка, політика і тому подібне) створюють суспільство в цілому як самодостатню систему.
Аналіз підходів в рамках загальносистемної методології дозволяє виділити наступні ознаки суспільства:
1) цілісність (означає принципову незвідність властивостей системи до суми властивостей складових її елементів і невиводимість з останніх властивостей цілого) ;
2) ієрархічність (кожен елемент розглядається як система по відношенню до його складових і як підсистема по відношенню до більш широкої системи);
3) функціональність (система в цілому і кожен її елемент виконують певні функції, несвідомих один до одного);
4) стійкість (щодо постійне відтворення ритму і режиму соціальних взаємодій);
5) динамізм (зміна поколінь, спадкоємність, уповільнення або прискорення розвитку);
6) відкритість (соціальна система зберігає себе, в той же час взаємодіючи з природою);
7) саморозвиток (такі функції, як виробництво, розподіл, споживання, базуються на потребах, інтересах соціальних спільнот);
8) структурність (можливість опису системи через встановлення зв`язків та відносин між елементами всередині системи).
