Сенс історії вбачається у реалізації певних принципів, ідей, сутностей або цінностей. Такі об'єктивно існуючі всезагальності впорядковують історичне життя людства у організоване ціле, прозоре для філософського самоусвідомлення.
Як правило, подібна всезагальність покликана виразити призначення існування людини. Коли історія постає: як процес спокути та очищення, який повинен знайти своє завершення у Божому суді; як одна велична шанувальна пісня до Бога, рядки якої утворюють ті чи інші історичні культури, епохи, обставини та люди; як рух людства до свого звільнення; як процес боротьби з природою, покликаний привести до створення усвідомленого людського ареалу у надрах масивно-несвідомого природного буття тощо, - тоді всі ці версії історичного процесу повністю відповідають "образу людини", є виразом буттєвої долі людини.
Друга позиція ніби протилежна першій. Вона пов'язана зі ствердженням того, що історичний сенс постійно породжується суб'єктами історичного життя; історична діяльність суб'єктів різних формацій не має заданого або тим більше зумовленого характеру.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом, хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди розвитку, певні типи суспільства. Але чи можливо, виходячи з того, охопити Історію в її цілісності, тобто зі врахуванням майбутньої перспективи? Чи можливо однозначно відповісти на питання: куди саме йде людство, в чому полягає сенс історії і чи є вона прогресивним розвитком?
Жодне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її цілісності. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись всередині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (бо людство - єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілої людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, який передбачити дуже складно. Отже, науково-теоретична відповідь на запитання про спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і обгрунтування або спростування історичного прогресу. Проблема спрямованості і сенсу історії - суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи зі своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми - проблеми історичного прогресу.
Ідея прогресу в тому значенні, яке їй надала попередня епоха, може вважатися вичерпаною. Не випадково формаційний підхід до історії змінився у XX ст. на цивілізаційний. Поняття цивілізації передбачає розгляд історії не лише як історії економіки, а як історії людей, в єдності їх матеріального і духовного життя. Основу цивілізацій складають певні культурні цінності. Кожна епоха є відбитком неповторної унікальної культури, яка є самоцінною і не підлягає порівнянню, не може вимірюватись критеріями прогресу.
Безперечно, людство йде вперед, але це скоріше рух від дитинства до юнацтва, від юнацтва -до зрілості. Це сходження не до кращого, а до складнішого: це нові труднощі, нова відповідальність, загострення і необхідність подолання нових, більш серйозних проблем.
