Філософія історії є відносно самостійною областю філософського знання, присвяченою осмисленню якісної своєрідності суспільства в його відмінності від природи. Предметною сферою філософських роздумів є дослідження громадського життя, передусім, під кутом зору світоглядних проблем, центральне місце серед яких займають смисло-життєві питання. Філософія історії аналізує проблеми сенсу і мети існування суспільства, його генезису, доль і перспектив, спрямованості рушійних сил і можливих закономірностей його розвитку. Сам термін "філософія історії" уперше спожив Вольтер, маючи зважаючи на універсальний, історичний огляд людської культури.
Центральною проблемою філософського світоглядного розгляду історичного процесу, його смисловим ядром є відношення "людина—світ історії", але у філософському світогляді питання про місце, покликання й діапазон ролей особи у перебігу та розумінні історичного процесу постає й вирішується зовсім інакше, ніж у історичних світоглядах попередніх типів. У міфологічному (та й значною мірою у релігійному) світогляді питання про взаємозв´язок людини а історичним довкіллям осягається й вирішується стихійно, "поза спиною свідомості" (вираз Гегеля) учасників історичної драми. На відміну від міфологічного світобачення історії , яке є принципово нерефлексивним, несамосвідомим, і релігійного, в якому загалом стихійна компонента переважає свідому, філософське історичне світорозуміння характеризується домінуванням свідомої складової, виступає у значенні самосвідомості історичних суб´єктів.
Предметом філософії історії, незалежно від того, про який з її напрямів ідеться, є суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані філософія історії має багато спільного з історичною наукою. Але є, як уже зазначалося, й істотні відмінності.
По-перше, історію цікавлять переважно ті чи інші локалізовані у просторі та часі суспільні події, процеси, явища як об'єкти, тоді як філософію історії — найрізномасштабніші цілісні соціокультурні формоутворення, тлумачені вже як суб'єкти, індивіди історії, до того ж співвіднесені з об'єктивним історичним контекстом.
По-друге, історію приваблює передусім подієвий, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтінках часу, філософію історії — глибинні тенденції та закономірності цих змін, а отже, — діахронічне, взяте вже не саме по собі, а в його єдності з синхронічним, плинне, в єдності з інваріантним, неминущим.
Об'єктом філософського розгляду стає той чи інший сегмент історичного життя людства або всесвітня історія в цілому. Особливу сферу утворює філософське вивчення меж, можливостей та способів історичного пізнання у його різних видах, перш за все вивчення науково-історіографічного та філософського пізнання історії.
Згідно з плюралістичним розумінням об'єкт усіх галузей історичного пізнання виступає вже не тільки, й не стільки у вигляді єдиного глобального процесу, скільки як множина відносно самостійних динамічних соціокультурних індивідів з різним масштабом, тривалістю життя, ритмом існування тощо.
Історична дійсність як об'єкт філософського дослідження — утворення складне й багатогранне. Вона не тільки твориться, а й інтериоризується кожним з нас, формуючи внутрішній, духовний світ особистості. Тому в певному розумінні не тільки всесвітня історія живе в людських індивідах, реалізується в людях (їхніх діяльності, взаєминах, спілкуванні, свідомості та інших виявах їхнього буття), а й довільна особа носить у собі свою власну історію, сама є не тільки однією з незліченних граней всезагальної історії, а й її своєрідним, хай не завжди свідомим, уособленням.
Гегель («Феноменологія духу») розглядав всесвітню історію як множину індивідів, всезагальним серед яких є людство в цілому, дещо локальнішими — історичні народи (а Гегель визнавав історичними лише ті народи, які сягнули рівня власного державотворення), і, нарешті, ще дрібнішими — окремі людські особистості.
Величезна заслуга Гегеля полягає в тому, що він, по суті, вперше переконливо і докладно показав роль філософського світогляду як основоположної форми історичної самосвідомості, розкриваючи при цьому значення формування такого, відповідного рівневі й подальшим запитам сучасності світогляду, як продуктивного засобу набуття певної історичної самосвідомості суспільством в особі індивідів, що це суспільство складають.
