Найпоширенішим є тлумачення істини як відповідності знань та уявлень дійсності.
конвенціональна концепція істини: істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким (у науці або й повсякденному житті).
У науці з давніх часів існує переконання, то істиною можна вважати логічну несуперечливість наукової теорії, що лежить в основі когерентної концепції істини. Доповнює ці погляди прагматичне тлумачення істини як вищого ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості знання.
Тому врешті-решт у сучасній гносеології авторитетнішою постає регулятивна концепція істини, згідно з якою знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом. При тому враховують, що для забезпечення наших оптимальних стосунків із природною, суспільною та інтелектуальною реальністю нам потрібні як відчуття, абстрактні конструкції, так і досвід, експерименти, практика.
К. Маркс у "Тезах про Фейєрбаха" підкреслив, що питання про те, чи володіє людське мислення наочною істинністю, не може бути вирішений в рамках самого мислення. Для вирішення цієї проблеми треба вийти за межі знань і зіставити їх з оригіналом. Формою такого виходу і порівняння знання з об'єктом є практика - матеріальна діяльність людей. В практиці відбувається матеріальне втілення знань, які підлягають перевірці. В той же час практика є об'єктивним феноменом, що належить матеріальному світу і що функціонує відповідно до його законів.
Саме практика знімає гносеологічну протилежність матеріального і ідеального. Людське мислення - не є особлива ідеальна субстанція, відірвана від матерії. Воно є властивість матерії (як, наприклад, швидкість – властивість літака, що швидко летить), що має матеріальні форми свого вираження. Такими формами є мова і практична діяльність. Але між ними існує принципова відмінність. Знання в мовній формі не зводиться до матеріального втілення. Воно лише виступає як матеріальний код ідеального вмісту - уявних об'єктів, які репрезентують об'єкти матеріального світу. Абсолютно іншим є матеріальне втілення знань в практиці. Технічні і технологічні процедури людської діяльності стають основною формою, що реалізовує знання.
Будучи, з одного боку, втіленням знань про матеріальний світ, а з іншою - частиною цього світу, підпорядкованою його законам, практика самим процесом свого функціонування здійснює перевірку істинності знань. Якщо людина в своїх знаннях правильно виразила єство законів реального світу і побудувала свою діяльність відповідно до цих законів, то практика як об'єктивний процес, контрольований вказаними законами, виявляється ефективною. Її ефективність виявляється в тому, що вона здійснюється відповідно до ідеального плану і здійснює цей план. Грубо кажучи, якщо літак, побудований відповідно до теорії аеродинаміки і сопромату, – літає, то можна зробити висновок про істинність цих знань.
