В істині варто виділити три її сторони. По-перше, істина має об'єктивний зміст, тому що в ній відбиті властивості, зв'язки предметів і явищ, що існують поза людиною. По-друге, істина містить в собі момент відносності, який полягає в тому, що ступінь достовірності, масштабність, глибина, багатогранність істинного знання завжди обмежений історичними умовами, рівнем пізнавальних здібностей, можливостей і засобів, а також характером і спрямованістю практичного і пізнавального відношення людини до світу. По-третє, істина містить в собі момент абсолютності, який полягає в тому,щов ньому має місце знання, достовірність якого, перевірена практикою, зберігається в процесі подальшого пізнання і практичного освоєння світу людиною. Абсолютність істини характеризується тим, що в ході пізнавальної і практичної діяльності людина повніше освоює навколишній світ. Звичайно, вичерпати пізнання світу людина ніколи не зможе, тому що сам світ нескінченний і безмежний, безмежні пізнавальні і практичні аспекти відношення людини до світу і до себе.
Ці три сторони істини — об'єктивність, відносність і абсолютність - взаємозалежні і є різними характеристиками одного і того ж процесу пізнання людиною навколишнього світу. Істина виражає не тільки результат відображення дійсності у свідомості людини, але й засіб і спосіб реалізації його цілей. Істина виникає і взагалі можлива тільки в її нерозривному зв'язку з практикою.
Практика складає єдність пізнання, перетворення й освоєння світу людиною. Ці аспекти світовідношення припускають наявність специфічної пізнавальної активності. Під впливом практичної діяльності людей, зміни її змісту і форм у результаті розвитку суспільних потреб і виникнення нових цілей відбувається таке перетворення змісту і форм пізнання, що складає головну лінію його об'єктивного історичного розвитку.
Говорячи про практику як основу пізнання і критерій істинності знань варто враховувати її абсолютність і відносність. Абсолютність практики полягає в тому, що в конкретному підсумку саме вона підтверджує або спростовує істинність наших знань. Відносність практики полягає в тому, що її можливості завжди обмежені рівнем розвитку самої людини, її пізнавальних можливостей і здібностей, рівнем розвитку пізнавальних засобів, масштабністю цілей, які людина ставить перед собою на кожному конкретному етапі історії, рівнем людської свободи. Однак ця відносність переборюється поступовим розвитком суспільства, розширенням і поглибленням пізнання навколишньої дійсності, появою якісно нових засобів практичного освоєння світу.
