Люди взаємодіють лише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретноісторичний зміст. У рамках географічного середовища виокремлюється біосфера — поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність усього живого.
До біосфери належать тропосфера (нижня частина земної атмосфери до висоти 18 км), світовий океан, ґрунт і частина літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1— 2 км, де можуть жити мікроорганізми. Маса біосфери- близько0,05% маси Землі. Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері.
Термін біосфера вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс1875 , називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський. Він видав книгу Біосфера, в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини.
Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, завдяки своїм розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги тощо. Частина поверхні землі, змінена за допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана друга природа, створена суспільством.
Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу пізнання специфічних законів взаємодії суспільства й цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П. Тейяр де Шарден, Е. Леруа та В.Вернадський — перший президент Української академії наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (від грецьк. — сфера розуму).
За В. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства й природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси в земному та навколоземному середовищі проживання, змінюючи й перетворюючи його своєю діяльністю.
Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери неживої природи та біосфери живої природи.
Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.
Ноосферу можна розглядати як єдність природи і культури в широкому тлумаченні останньої - з техносферою включно, особливо починаючи з того моменту, коли культурадосягає за силою впливу на біосферу та геосферупоту жності геологічної сили.
Серед складових частин Н. виділяють антропосферу - сукупність людей як організмів, техносферу - сукупність штучних обєктів, створених людиною, та природних обєктів, змінених в результаті діяльності людства та соціосферу - сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою.
Розглядаючи означену єдність природи та культуриу їх взаємодії у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:
1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку починаючи з моменту виникненнялюдини розумної;
2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.
