У найширшому розумінні природа – це все існуюче, весь світ у багатоманітності його проявів. У цьому значенні поняття «природа» охоплює все сутнє, весь Всесвіт, воно близьке до поняття «матерія». Природа не має ні початку, ні кінця, безкінечна у просторі і часі, перебуває в безперервному русі, змінах. Про це говорив І.Кант, підкреслюючи, що природа у загальному розумінні слова є існування речей, підпорядкованих законами. У цьому сенсі природа включає в себе і суспільство.
В іншому розумінні природа – це об’єкт науки, точніше – сукупний об’єкт «наук про природу», природознавство.
Поняття «природа», «природне середовище» мають важливе практичне та психологічне значення, оскільки в них акцентується увага на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об’єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова частина світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, предмет людської діяльності, середовище людського існування.
Протилежне поняттю «природа» – поняття «культура». Скажемо, що культура – це освоєне, перетворене людиною, природа ж – те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким, чином, є природою, що перетворена людиною. Людина у своїй діяльності протиставлена природі, але водночас вона є частиною і породженням великої «матері-природи». Природа ж пов’язана сама з собою, оскільки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складалися природні передумови суспільного життя.
Але природа для людини – не лише умова її існування, не тільки сфера її перетворюючої діяльності. На цих засадах виникають і розвиваються й інші форми відносин людини з природою, зокрема, крім практичного, пізнавальне відношення, яке реалізується у формі передусім природничих наук, оціночне ставлення до природи, яке має відображення у поняттях блага, краси, добра тощо. У сучасному світі людина вперше за свою історію змушена також брати на себе відповідальність за збереження тієї частини природи, яка включена до сфери розвитку продуктивних сил суспільства і стає дедалі ширшою.
Таким чином, людина, суспільство та культура водночас і протистоять природі, і органічно в неї входять. Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи дає нам поняття «навколишнє середовище» Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне навколишнє середовище або на так звану першу, неолюднену природу, яка існує незалежно від людини та її діяльності, ще не стала предметом практичного перетворення і є потенційним об’єктом пізнання та освоєння (інколи її називають «натуральною природою»), і другу, тобто природу, яка вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури.
До природного середовища належать гео- та біосфера, тобто ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або ж можуть стати об’єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об’єктами можна вважати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній космос. Отже, природне середовище не обмежується лише географічним середовищем. Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об’єкти естетичного і морального становлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, які не існують у природі; рослини, тварини, виведені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов’язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його. Це призводить до суперечностей, більш того, на думку багатьох сучасних вчених, до боротьби «двох світів» – природного й штучного.
На сьогодні людство створило штучне середовище свого існування, яке в десятки й сотні разів продуктивніше за природне середовище. До цього слід додати також техногенний вплив людини, який призводить до змін геологічних структур, створення штучних водойм, змін атмосфери і навіть свічення Землі, тобто зміни її випромінювання під впливом штучних енергетичних процесів.
Водночас природне середовище є не лише матеріальними умовами життєдіяльності людини і вихідним об’єктом виробництва, а й об’єктом певного естетичного й морального відношення. Тому ставлення людини до природи не визначається лише утилітарними, меркантильними інтересами, воно охоплює також і розуміння глибин людської душі.
{35.Народонаселення як природне явище.}
У центрі суспільного розвитку завжди була й залишається людина, оскільки без неї він просто не можливий. Сукупність людей, що проживає на певній території земної кулі й займається процесом суспільного виробництва, називається народонаселенням. Населення в сукупності з природними умовами, способом виробництва та системою соціальних відносин є основою людського суспільства. Рівень розвитку суспільства визначається здатністю населення ефективно використовувати й відтворювати природні ресурси, що, в свою чергу, впливає на структуру й динаміку самого населення. Вивчення чисельності, складу, розподілу, закономірностей відтворення є предметом науки, що називається демографія.
Народонаселення є суб'єктом і головною дійовою особою відношення "природа-суспільство". Творить і самого себе, і взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в плані взаємодії природного й суспільного.
Ця система спрямована як на самозбереження так і на самовідтворення в процесі свого розвитку. Найважливішим показником системи є народжуваність (кількість народжених на певній території за певний період часу). Значення має і відношення народжених до кількості жінок дітородного віку, коефіцієнт шлюбної народжуваності (кількість народжених за рік тисячею заміжніх жінок), а також середнє число дітей, народжених однією жінкою за період її життя. Важливим є й природний приріст населення (різниця між кількістю народжених і померлих на певній території за певний проміжок часу).
Поряд з цими коефіцієнтами важливим є й тип відтворення населення (оновлення поколінь). В нормальних умовах кожні 100 сімей мають народити протягом життя 260 - 270 дітей (жінки від 15 до 50 років). Якщо їх народиться менше, то це призводить до звуженого відтворення. Тому суспільство, держава мають постійно піклуватися про створення сприятливих умов для народження й виховання здоровими дітей (здорової "демографічної ситуації").
Населення також можна охарактеризувати деякими структурними показниками. Статева структура, тобто співвідношення кількості осіб чоловічої та жіночої статі дозволяє робити висновки про репродуктивний потенціал населення. Вікова структура, тобто розподіл населення за віком, важлива в тому розумінні, що показує чисельність працездатної частини населення й перспективи його відтворення. Суттєвими для розуміння й прогнозування динаміки зростання населення є співвідношення міського та сільського населення, розподіл за національними ознаками, рівень освіти, грамотності, доходів, мовні та деякі інші показники.Крім цього необхідним для стимуляції збільшення народонаселення є створення доступної системи медико-генетичних консультацій. Треба провадити для потенційних батьків необхідні санітарно-гігієнічні норми, створити гідні умови для сім'ї, дитини до і після її народження. При належному ставленні до цих питань, можна було б з упевненістю дивитись у майбутнє.
Демографічні процеси, тобто процеси, повязані зі зміною структури та чисельності населення, мають свою специфіку й у різних країнах і регіонах протікають по-різному. Тому при спробах прогнозування демографічних тенденцій беруть до уваги не лише результуючі показники, а й регіональні особливості.
Народонаселення планети: стан і динаміка. В доісторичні часи один з видів живих організмів отримав вагомі переваги для свого розвитку, порівняно за короткий в геологічному масштабі проміжок часу опанував домінуючі позиції на планеті й фактично зробив живу оболонку заложницею свого існування. Назва цього виду-Homo sapiens, людина розумна.
Припускають, що цей вид сформувався близько трьох мільйонів років тому й з того часу його представники заполонили практично всі придатні для існування ділянки земної поверхні й продовжують експансію, демонструючи безпрецедентні показники приросту своєї популяції.
Представники цього виду- це ми з вами і нас на планеті сьогодні більше шести з половиною мільярдівтаблиця1. Щоправда, так багато людей ще не було ніколи й такими швидкими темпами населення зростає лише впродовж останніх десятків років. Припускають, що за вісім тисяч років до народження Христового, коли людині вдалося опанувати сільськогосподарську практику, її популяція налічувала приблизно10 млн. особин. Але завдяки сільськогосподарській практиці первісні громади отримали можливість прогодувати значно більшу кількість людей, так що на початок нашої ери населення планети складало, за оцінками, 300 млн. й досягло800 млн. до середини вісімнадцятого століття, яке ознаменувалося промисловою революцією.
Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало. Трагічні події історії, звісно, вносили свої корективи в демографічну картину світу. Зокрема, одними з найбільш показових у цьому відношенні були події середини чотирнадцятого століття, відомі під назвоючорної смерті. Пандемія чуми, що охопила всю Європу та сусідні регіони у1347-1353 роках, спричинила загибель25 млн. людей, або 50% населення того часу. В деяких регіонах населення скоротилося до 90%.
