Матерія існує тільки в русі. Рух є способом існування матерії. Будь-який матеріальний об'єкт існує завдяки тому, що в ньому відтворюються певні типи руху. За умови їх знищення об'єкт припиняє існування, переходить в інші об'єкти, які, у свою чергу, характеризуються певним набором типів і форм руху. Інакше кажучи, рух внутрішньо властивий матерії.
Рух матерії — єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм. Спокій — момент, конкретний вияв руху, рух у рівновазі. Отже, поняття спокою е станом руху, який забезпечує стабільність предмета, збереження його якості. Якщо рух матерії абсолютний, то спокій відносний.
Суттєвими характеристиками руху матерії також є його перервність і неперервність. Перервність — властивість матерії бути дискретною (планети, тіла, кристали, молекули, атоми, ядра тощо). Неперервність, навпаки, — її властивість бути цілісними системами, які утворюються з окремих дискретних елементів, нескінченності їх зв'язків, поступовості зміни станів, плавності переходів з одного в інший. Завдяки перервності можливе існування в об'єктивній реальності нескінченної множини різноманітних конкретних матеріальних об'єктів. Неперервність виявляється у вічній еволюції цих об'єктів, їх взаємозв'язках.
Рух матерії різноманітний за виявом й існує в різних формах. Механічний рух притаманний будь-якому вияву матерії у вигляді як поля, так і речовини. Сучасною наукою встановлено, що просторові переміщення мають місце в будь-якому матеріальному утворенні — від елементарних частинок до живого організму. Фізичний рух охоплює теплові, електричні, магнітні, внутрішньоатомні та внутрішньоядерні процеси у твердих тілах, рідких тілах та газах. Сюди ж належать процеси, пов'язані з рухом елементарних частинок. Хімічний рух пов'язаний зі з'єднанням або роз'єднанням атомів. Внаслідок цих процесів виникають чи розпадаються молекули, з яких утворюються всі хімічні сполуки. Біологічний рух охоплює всі різноманітні процеси у живих організмах, які пов'язані з обміном речовин з навколишнім середовищем.Соціальний рух (суспільне життя, історія людства) суттєво відрізняється від усіх інших форм і виникає з появою людського суспільства. Основним його виявом є процес матеріального виробництва, якийвизначає всі інші сфери життєдіяльності суспільства. Форми руху матерії взаємопов'язані та нерозривні. У процесі розвитку матерії кожна відносно складна форма руху виникає з попередньої, більш простої. Такі переходи від однієї форми руху до іншої е якісним стрибком, результатом якого є поява речей, явищ, процесів та їх законів, що починають діяти поряд із законами попередньої форми руху. При цьому більш складна форма містить у своєму складі закони і матеріальний субстрат нижчих, простих форм руху.
Крім форм, є типи руху. В основі їх класифікації лежать кількісні та якісні зміни.
Кількісні зміни пов'язані з перенесенням матеріальних об'єктів у просторі, зміною місця їх перебування та характеристик. Це кількісний тип руху матерії.
Якісні зміни завжди пов'язані з перебудовою внутрішньої структури об'єктів і перетворенням їх на нові об'єкти, що мають нові властивості. Це якісний тип руху, який у свою чергу поділяється па динамічний та популяційний.
Динамічний якісний рух пов'язаний зі збереженням якості предмета, його стійкості, коли якісні зміни не виходять за межі наявної форми матерії, певного рівня її організації. Сюди ж належать процеси, пов'язані з такими якісними перетвореннями, за яких виникають більш складні стани об'єкта па основі простих, розвиваються потенційні можливості, що приховувалися в попередніх якісних станах. Популяційний якісний рух пов'язаний з переходом від якісних станів, характерних для одного рівня матерії, до якісного стану іншого рівня організації матерії.
Отже, між формами і типами руху матерії об'єктивно є генетичний зв'язок, тобто кожна попередня, нижча форма руху, як і його тип, зумовлює появу наступної, вищої, і входить до неї. Вищі форми і типи руху не зводяться до нижчих.
Матерія рухається в просторі і часі.Простір і час — це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони — корінні форми її існування. Однак філософи — ідеалісти заперечують залежність часу і простору від матерії. Наприклад, Д. Берклі вважав їх суб'єктивними формами сприймання речей. Згідно з І. Кантом, простір і час — апріорні й абсолютно "порожні" форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів. Г. Гегель, навпаки, визнавав об'єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу. Матеріалістична філософія доводить, що простір — це категорія, яка відображає протяжність, структурність, співіснування і взаємодію матеріальних систем та всіх їхніх елементів. Час — категорія для вираження тривалості існування, послідовності зміни станів у русі і розвитку матеріальних систем і елементів, з яких вони складаються.
У результаті поєднання елементів матеріалістичних та ідеалістичних поглядів на сутність простору і часу та їх взаємозв'язок з рухомою матерією, в історії філософії виникли два погляди на цю проблему. Вони отримали назву субстанційної та реляційної концепцій простору і часу.
Смисл субстанційної концепції полягає в тому, що простір і час — самостійні сутності, які існують поруч з матерією і незалежно від неї. Найповнішого розвитку субстанційна концепція набула в І. Ньютона, який висунув ідею про існування абсолютного простору і часу. На його думку, простір нерухомий, неперервний, однорідний (однаковий у всіх точках), ізотропний (однаковий у всіх напрямах), тривимірний, нескінченний, ні на що не впливає, і сам не зазнає впливу. Абсолютний час є ні від чого не залежною тривалістю як такою, що рівномірно плине від минулого до майбутнього. Він одномірний, неперервний, нескінченний, однорідний, універсальний.
Реляційна концепція простору і часу. Її прихильники (Арістотель, Г. Лейбніц, Г. Гегель та ін.) розуміли простір і час не як самостійні сутності, а як системи відношень, які утворюються матеріальними об'єктами, що взаємодіють. Г. Лейбніца, на відміну від І. Ньютона, активно обстоював залежність простору і часу від зв'язків між речами.
Отже, сучасна наука і філософія свідчать, що простір і час, як реальні форми існування матерії, характеризуються цілою низкою особливостей. До їх всезагальних властивостей належать: об'єктивність, тобто незалежність від свідомості людини, абсолютність, кількісна та якісна нескінченність, нерозривний зв'язок одного з одним і з рухом матерії, єдність перервного і неперервного в їхній структурі, залежність від процесів розвитку в матеріальних системах. Маючи всезагальні властивості, простір і час значно відрізняються один від одного.
До загальних властивостей простору належать: протяжність, зв'язок, тривимірність. Специфічними (локальними) просторовими властивостями матеріальних систем є їх симетрія та асиметрія, конкретна форма і розміри, місцеположення, відстань між тілами, розвиток, мінливість.
До загальних властивостей часу належать: нерозривний зв'язок з матерією, а також з простором, рухом та іншими атрибутами матерії; тривалість, неперервність. Час одновимірний, асиметричний, необоротний і спрямований завжди від минулого до майбутнього. Специфічними властивостями часу є конкретна тривалість та періодичність існування тіл, одночасність подій, ритм процесів, швидкість зміни станів, мінливість.
