Екзистенціалізм — філософія існування — ірраціоналістичний напрям у сучасній світовій філософії, що виник після Першої світової війни — у Німеччині, у період Другої світової — у Франції, а після — в інших країнах, у тому числі і в США, як спроба створення нового світогляду, що відповідає інтересам сучасної інтелігенції. Соціальне джерело, що лежить в основі філософії екзистенціалізму, — реальні процеси соціально-економічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Феномен відчуження виражається в тому, що власна діяльність людини стає для неї чужою силою, що протистоїть їй, пригнічує її, замість того, щоб людина панувала над нею. Ідейні джерела екзистенціалізму — філософія життя, феноменологія Гуссерля, релігійно-містичне вчення К'єркегора. Відрізняють екзистенціалізм релігійний (Габріель Марсель, Карл Ясперс, Микола Бердяев, Лев Шестов, Михайло Бубер) і атеїстичний (Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Мартін Хайдеггер). В екзистенціалізмі знайшла відображення криза лібералізму з його поверхово оптимістичним світосприйняттям і розумінням, з вірою в прогресивний розвиток сучасного суспільства, що не витримує випробувань бурхливими подіями. Екзистенціалізм виник як світогляд несумісний, що ставить питання: як жити людині, що втратила ліберально-прогресивні ілюзії, перед історичними катастрофами. Екзистенціалізм — це реакція на націоналізм епохи Просвітництва і німецької класичної філософії, а також на кантіансько-позитивістську філософію, що набула великого поширення в кінці XIX на початку XX ст. На думку екзистенціалістів, основна риса раціонального мислення полягає в тому, що випливає з принципу протилежності суб'єкта та об'єкта. В результаті вся дійсність, у тому числі і людина, стоїть перед раціоналістом тільки як об'єкт наукового дослідження і практичної маніпуляції, унаслідок чого такий підхід має «не особистісний» характер. Екзистенціалізм, навпаки, має виступати як протилежність позаособистій об'єктивній науковій філософії.
Екзистенціалі́зм або філософіяіснування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції єсвобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XIX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К'єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс) та французьких (Габріель-Оноре Марсель, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
Визначальні риси екзистенціалізму:
1. на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
2. особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю,мораль, свої інтереси й ідеали;
3. поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
4. вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
5. існування людини тлумачиться як драма свободи;
6. найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.
Одна із центральних проблем у філософії екзистенціалізму - проблема життя і смерті. Погроза смерті, скінченності буття людини змушують її задуматися про сенс життя, повернутися від побуту, від повсякденності до самого буття, екзистенції.
Трагічність існування людини в тому, що вона завжди чимось поглиналась, якоюсь тотальністю - родом, державою, церквою; в XX столітті людина поглинається технічною цивілізацією, яка веде з собою знеособлювання зв'язків, світові форми і катастрофи. Звідси ідея скінченності, абсурдності людського буття, її розгубленість в цьому світі і песимістичному забарвленні всієї екзистенціальної філософії.
