пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.

Зачатки філософських ідей починають виникати ще в надрах міфологічного осмислення дійсності. Так, вже в ІІІ-ІІ тисячоріччях до нашої ери в записах міфологічних текстів, у "Ведах", (що значить — "знання"), у стародавньому епосі "Махабрахата" і "Рамаяна" в Індії зустрічаються узагальнення філософського характеру. В Упанішадах (VI в. до н.е.) міфологічні і філософські погляди тісно переплітаються один з одним. Але тут філософські проблеми ставляться вже більш осмислено: звідки з'явилися люди, що їх очікує тощо. У Стародавньому Китаї зародження філософських ідей зустрічається в "П'ятикнижжі". Коротше кажучи, перші філософські погляди зароджуються в тісному зв'язку з міфологічними поглядами людей (що людина ще слабко уявляла собі розбіжності між собою і природою, між індивідом і коллективом).Зумовлене подальшим розкладом родового ладу розшарування міфології знайшло свій вираз у формуванні філософських шкіл, напрямів.

Так у стародавній індійській філософії вже було поставлене питання про загальну основу світу. Такою основою вважався безособовий світовий дух "брахман". Відповідно до вчення веданти душа кожної окремої людини, що вважалася безсмертною, уступає світовому духу за своєю досконалістю. Це пояснюється тим, що душа тісно пов'язана з тілом. І хоча цей зв'язок підпорядкований душі ("атман") і загальному закону ("карма"), душа не може існувати самостійно і вона змушена щоразу після смерті тіла переселятися в інше тіло. Таких переселень ("самсара") може бути безліч. Вони настають одне за іншим доти, поки не наступить повне звільнення людини від життєвих негод ("мокша") і відбудеться повне злиття душі "атмана" зі світовим духом "брахманом". У стародавній індійській філософії минулого були й інші напрями (свабхава-вада, паринама-вада й ін.), які в основі світу бачили не духовне, а вічне, яке тільки змінює свої форми, матеріальне начало: вогонь, вода, повітря, світло й ін. Матеріальною у своїй основі вважалася і душа, що руйнується разом з руйнуванням тіла. Особливістю всіх цих стародавніх індійських філософських поглядів було визнання цілісності світу, у якому часткове, одиничне, індивідуальне розглядалося як щось другорядне стосовно загальної основи світу. Це визначало і місце людини у світі.

В міру подальшої диференціації суспільних зв'язків і відносин, ускладнення взаємозв'язків людини з зовнішнім світом, у філософії спостерігається посилення уваги до проблем індивідуального, специфічного у світі. Це знайшло свій прояв у ряді напрямів стародавньої індійської філософської думки: локаята, ньяя-вайшешика, санк'я, місанса й ін. (УІІ-ІІ ст.ст. до н.е.). Наприклад, вчення локаята, вирішуючи проблему світу, виходить не з безособового початку, а з реальних умов життя людини. Саме поняття світу виводиться з "лок", що означає "громада", "люди".

Усе більша увага приділяється проблемам духовного світу людини, її ставлення до світу і до себе. Буддизм ствердж., що світ, безупинно змінюючись, не дозволяє людині досягти досконалості. Тому досягн. вічного блаженства ("нірвана") можливо тільки шляхом заглибленого самоспоглядання. Тут проблема людини виріш. за доп. пошуку шляхів звільнення її душі від негод тлінного світу. Подібні підходи до проблеми досягнення людиною досконалості спостерігаються й у вченні йоги.

Як бачимо, у давн. інд. філософії розкриття відношення "людина - світ" йшло від вироблення уявлення про світ, в основі якого лежить безособовий початок і в якому людина займала другорядне місце, до уявлень, у яких на перший план виходить людина, що прагне визначити своє місце у світі, відношення до нього і до самої себе.

Схожа картина становлення філософ. поглядів складалася й у Стародавньому Китаї. Якщо на ранніх етапах розвитку філософ. думки на першому плані було безособово-узагальнене уявлення про світ, то згодом усе більше уваги починає приділятися проблемам людини, її життя. До VI-V ст.ст. до н.е. філософські погляди досягли досить високого рівня розвитку, що знайшло свій вираз особливо в конфуціанстві — вченні, заснованому видним мислителем Конфуцієм (551-479 р. до н.е.). Вчення Конфуція за своїм характером було етико-гуманістичним. У ньому основна увага зверталася на обґрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі і любові.

У IV-IIІ ст.ст. до н.е. значного поширення набуває даосизм, у якому відстоювалася думка, що всі зміни в природі і житті людини підпорядковані не надприродним силам, а загальному закону "Дао" — природній основі всього існуючого. Якщо усе в природі і житті людини підкоряється "дао", то і людина, якщо вона хоче вчиняти розумно, повинна діяти відповідно до цього природного закону. Тутуже проглядається зародження проблеми свободи і необхідності. Пізніше була висловлена думка, яка ще більше акцентувала увагу на людині: якщо є об'єктивні закони природи, то повинні бути і закони суспільного життя, які регулюють взаємини між людьми і дозволяють розрізняти добро і зло.

Таким чином, характерною рисою філософських поглядів стародавнього Сходу була еволюція освоєння людиною дійсності, еволюція, у якій відбувався перехід від міфологічної фантазії до раціонального мислення і від безособових картин світу, де людина була тільки часточкою навколишнього природного середовища до картини світу, де людина починала усвідомлювати свою специфіку, своє місце у світі, відношення до нього, йшла до усвідомлення змісту свого буття.


14.12.2017; 01:28
хиты: 79
рейтинг:0
Гуманитарные науки
философия
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь