Категорії філософії – підсумок пізнання, узагальнення досвіду пізнання і практики всієї попередньої історії людства; «сходинки» проникнення мислення в сутність речей; результат руху думки від конкретного (чуттєво сприйнятого) до абстракції, від одиничного до загального. Завдяки К. одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального.
Будь-яка наука має свої категорії, тобто загальні поняття (маса, енергія, життя). Філософські К. як методологічні принципи пронизують всю тканину наукового мислення, всі галузі знання. Це пояснюється тим, що об´єкт філософського дослідження не обмежується ніякими рамками, як це має місце в будь-якій іншій науці. Тому й філософські категорії не мають меж у своєму обсязі. Система категорій діалектики становить ідеальний каркас, основу філософського знання. Філософ. К. відображують не просто суттєві властивості і зв’язки явищ об’єктивного світу, а найбільш загальні властивості і зв’язки, що притаманні усім матеріальним процесам.
Всі К. є узагальненням практики і не виникли б, якби людина не спостерігала їх прояви у дійсності. Практика є єдиним критерієм їх істинності. Тому вони мають всезагальний і діяльний характер. Виконують також світоглядну і методологічну функції.
Категоріальне освоєння світу здійснюється через пізнавальний рух від К. буття до сутності до явища, на шляху якого складається сукупність філософських понять про світ. Система К. має логічний характер, тобто її предмет – зв’язки між К., за допомогою яких відтворюється як цілісність самої дійсності, так і ставлення мислення до неї.
Особливості категорій: об’єктивні за своїм змістом; суб’єктивні за формою (є продуктом абстрагуючої діяльності людського мислення). Ідеалістична філософія заперечує об’єктивний характер категорій, вважає їх породженням людської свідомості. За Кантом, К. – форми розумової діяльності; вони існують у мисленні апріорно, до досвіду, і абсолютно не пов’язані з об’єктивним світом. Неопозитивізм: К. – суб’єкт, форма упорядкування досвіду.
К. за сутністю мінливі і рухомі, бо мінливим і рухомим є матеріальний і духовний світ. Ось у чому це виявляється:
1. з розвитком пізнання і його заглибленням змінюється зміст понять і К. Відбуваються корінні зміни в змісті таких К., як матерія, простір, час (у зв’язку з висновками теорії відносності та іншими ідеями)
2. можуть з’являтися нові К. і зникати старі, оскільки пізнання проникає глибше у світ явищ, виявляє нові загальні зв’язки і сторони. Наприклад, в останні десятиріччя філософське мислення збагатилось такими категоріями, як "система", "елемент", "структура", "структурні зв´язки" тощо.
3. К. в процесі пізнання взаємопов’язані і знаходяться в складній взаємодії. Цей зв'язок – багатоаспектний, різноманітний; в кожному явищі можна виявити всі філософ К. (зміст і форму, сутність і явище тощо).
Особливою рисою співвідносних категорій є їх взаємозв´язок. Вони тісно пов´язані одна з одною, здатні переходити одна в одну. Зв´язки між ними гнучкі, рухливі, релятивні. Об´єктивною основою таких взаємозв´язків є матеріальна єдність світу. На відміну від діалектико-матеріалістичного розуміння категорій, метафізики вважають, що категорії незмінні, не можуть переходити одна в одну. Таке розуміння категорій не відповідає дійсності. Виходячи з діалектичного характеру світу, потрібно розглядати й поняття в їхньому русі, взаємозв´язках і взаємо переходах.
Категорії філософії виступають і як всезагальні форми мислення. Будь-яка людина, незалежно від того, вивчала вона філософію чи ні, в процесі мислення використовує ці категорії. У першому випадку вона буде використовувати їх свідомо, в другому - стихійно. Знання категорій дозволяє нам усвідомити й цілеспрямовано досліджувати різні зв´язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо, орієнтує відносно тих сторін і аспектів, на які необхідно звернути увагу для розкриття сутності предметів і явищ.
Проблема систематизації категорій завжди посідала чільне місце і їй приділялось багато уваги. Так, в античності Арістотель виділив і систематизував десять категорій ("сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання"). Категорії "матерія", "форма", "причина" і "ціль", які теж були ним сформульовані, чомусь не увійшли до цієї системи. Це була недосконала система, яка визначалась логікою Арістотеля. У новий час сформував свою систему категорій І.Кант. До неї ввійшли категорії: "кількість", "якість", "відношення", "модальність" (на його думку, до досвідні форми мислення). Це була досконаліша система, проте ще не наукова.
Вперше динамічну систему категорій ввів Гегель. Вона розвивалась, у ній категорії були пов´язані єдністю походження й розвитку, що обумовлювався силою внутрішніх суперечностей. Та розуміння категорій у Гегеля було містифікованим. Це була логіка свідомості, яка втратила зв´язок з людиною, тобто мислення розвивалося з самого себе, і категорії розглядались як самостійні творчі сутності.
