В моделі Ф. Фідлера враховані три фактори:
характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих, ступінь довіри до керівника, привабливість особистості керівника тощо);структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його формулювання, можливість структуризації тощо);посадові повноваження керівника (межі влади, що пов’язані з посадою керівника, ступінь підтримки менеджера вищим керівництвом організації тощо).При цьому Ф. Фідлер вважав (базові положення теорії), що:стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним (стабільним);керівник не здатний пристосувати свій стиль керівництва до умов конкретної ситуації;необхідно призначати керувати підрозділом менеджера, стабільний стиль якого найбільшевідповідає ситуації у цьому підрозділі.
Такий підхід, на думку Ф. Фідлера, забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.Для визначення особистих якостей керівника (його стабільного стиля керування) Ф. Фідлер запропонував проводити опитування керівників. Опитування має на меті з’ясувати ставлення керівника до підлеглого, з яким той менш за все хоче працювати (найменш привабливий колега – НПК). Логіка оцінки результатів опитування є такою:керівник, який порівняно доброзичливо характеризує НПК, як правило, орієнтований на людські відносини, уважно ставиться до підлеглих;керівник, який жорстко негативно описує НПК, в основному зосереджений на завданні і малостурбований людськими аспектами в управлінській діяльності.Модель Ф. Фідлера передбачає, що:відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;завдання може бути структурованим і не структурованим;посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.Різні сполучення (комбінації) цих факторів дають 8 можливих стилів керування. Залежно від рейтингу НПК змінюється і стиль ефективного керування. Тобто менеджера з певним ставленням до НПК слід призначати керувати підрозділом з відповідною комбінацією ситуаційних факторів (рис. 9.4).
