Лідерство спроможне певною мірою компенсувати формалізоване управління колективом, доповнюючи його окремими елементами діяльності. Лідерство – це процес діяльності індивіда, який спроможний повести людей до наміченої мети, виражаючи їх потреби і прагнення в організації.
Стиль лідерства (керівництва) – це типова для лідера (керівника) система прийомів впливу на ведених(підлеглих). Це стала сукупність особистих та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.
Розрізняють такі основні стилі керівництва:
1) Авторитарне управління (директивне): керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє, головним чином, наказом, розпорядженням, які не підлягають обговоренню.
Авторитарне управління має різні форми:
1. Патріархальне: всі члени сім’ї повинні слухатися керівника, а він вважає підлеглих такими, які не «доросли» до прийняття рішень. Але це його «діти», про яких він, звичайно, повинен піклуватися.
2. Автократичне: більш притаманне інституціям (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які побічно проводять рішення автократа, залишаючись підлеглими йому.
3. Бюрократичне: домінує деперсоналізація (людина - носій регламентованих функцій), керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень. Системі регулювання підпорядковуються і керівництво, і підлеглі.
4. Харизматичне (харизма – милість Бога) – за лідером визначаються видатні, єдині в своєму роді якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов1язаний про них турбуватися.
2) Демократичне управління (кооперативне, колективне): керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію, організовує їх систематичний обмін інформацією, думками, на підлеглих діє переконаннями, порадами, аргументами. Характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановлення відповідності цілей організації і цілей груп працівників.
3) Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до підлеглих, головні засоби впливу – прохання, інформація. Базується на, майже, повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї власної роботи. Його можна розглядати як різновид демократичного стилю.
4) Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу на підлеглих, уникання в прийнятті рішень, невтручання і потурання підлеглих («роби як знаєш»).
Дотепер вченим не вдалося остаточно сформулювати повного набору якостей, якими володіють ефективні лідери, але достеменно встановлено, що деякі якості є обов’язковими для лідерів і, в першу чергу, - це неабиякі розумові здібності, соціальна зрілість, почуття громадського обов’язку.
