Напередодні Першої світової війни велика частина українських земель — Східна Галичина, Буковина та Закарпаття — перебували у складі Австро-Угорщини. Коли в жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Центральний Військовий Комітет (за іншими даними, Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК)), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.18 жовтня 1918 р. у Львові розпочалась конституанта — представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послів Галицького і Буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства (близько 500 осіб) і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу — початково в складі трансформованої на конфедерацію незалежних держав всіх складових націй Австрійської імперії — на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття (буковинці підтримали проголошення незалежності на Буковинському Віче). Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Національної Ради, яким став Євген Петрушевич.